Питання міжнародного туризму входять також в сферу діяльності конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Так, на ІІІ сесії ЮНКТАД, яка відбулася у 1972 році, була прийнята резолюція “Розвиток туризму”, в якій знайшло відображення питання про загальні принципи статистики міжнародного туристичного обміну.

Крім того, слід відмітити, що всі діючі в межах ООН регіональні економічні комісії ООН (ЕК ООН), також приділяють значну увагу проблемам, пов’язаним з розвитком туризму.

У 1969 році, згідно резолюції Генеральної асамблеї ОООН неурядова організація МСОТО була реорганізована в міжурядову Всесвітню туристичну організацію (ВТО). Цей факт є свідоцтвом визнання не лише економічного, але й політичного значення міжнародного туризму.

Юридичне утворення ВТО було оформлене шляхом прийняття 28 вересня 1970 року резолюції надзвичайної сесії генеральної асамблеї МСОТО про погодження проекту Статуту Всесвітньої туристичної організації, який набув чинності 2 січня 1975 року після його ратифікації 51 країною.

ВТО Ї міжнародна організація спеціальної компетенції у відповідності зі ст. 1 свого Статуту відноситься до категорії організації міжурядового характеру.

Головна мета ВТО полягає у стимулюванні розвитку туризму з тим, щоб внести вклад в економічний розвиток, міжнародне порозуміння, мир, прогрес та загальну повагу і дотримання прав людини та основних свобод для всіх без поділу на расу, стать, мову та релігію. Статут ВТО закріпив цілі, задачі, характер, організаційну структуру та функції нової організації. Він є відкритим та передбачає три категорії учасників: дійсні члени, асоційовані члени та приєднані члени.

Статус дійсного члена доступний для всіх суверенних держав. Статус асоційованого члена надається територіям, що не є відповідальними за здійснення своїх зовнішніх зв’язків. Статус приєднаного члену надається міжнародним організаціям: як міжурядовим, так і неурядовим, що мають спеціальні інтереси в туризмі, а також комерційним організаціям, асоціаціям, діяльність яких пов’язана з цілями, передбаченими ВТО. Статут ВТО встановлює, що його керівними органами є Генеральна асамблея, Виконавча рада та Секретаріат.

Генеральна асамблея Ї найвищий орган ВТО, що складається з делегатів, які представляють дійсних членів. Характер роботи Генеральної асамблеї сесійний: чергові сесії скликаються раз на два роки, а надзвичайні Ї коли цього вимагають обставини. Компетенція асамблеї доволі широка. Вона правомочна: 1) вирішувати питання про прийняття нових членів в організацію, припинення членства та вихід будь-кого з організації; затверджувати фінансові правила та регламент; 2) визначати загальний напрямок діяльності; 3) підготовлювати та рекомендувати висновки міжнародних угод з будь-якого питання, що входить до компетенції ВТО тощо.

Генеральна асамблея створила шість регіональних комісії для: Європи, Африки, Америки, Південної Азії, Близького Сходу, Східної Азії та району Тихого океану, а також міжнародний вищий навчальний центр з туризму (СІЄСТ) в Мексиці. Комісії мають широку сферу діяльності та щорічно виконують значний обсяг роботи, втілюючи в життя технічні рекомендації Асамблеї у відповідних регіонах. Строк повноважень членів ради Ї чотири роки.

80 – м рокам передував період туристичного підйому. За 30 років кількість міжнародних туристичних зв’язків в Європі збільшилась в11 раз.

Однак слід замітити, що розвиток туризму в Європейському регіоні в той період знаходився на рівні середньосвітових показників, тоді як в країнах Близького Сходу зростання обсягів міжнародного туристичного обміну пер висило середньостатистичні показники більш ніж в три рази, в країнах Південної Азії Ї більш ніж в 5 разів, в Східній Азії Ї більш ніж в 10 разів.

У 80 – ті роки країни Європи залишилися на лідуючих позиціях як за показниками приймання туристів, так і за показниками відправки своїх громадян за кордон.

Такому стану речей сприяли зміни в політичній ситуації в країнах колишнього соціалістичного табору вплинули на активізацію процесів тимчасової міграції населення.

У 1988 – 1989 роках в радянській політиці відбулися значні зміни. Всередині країни влада вирішила поступово відмовитися від попередньої радянської ідеології. В результаті зникли традиційний поділ Європи та протистояння із Заходом. Також послідовно СРСР відмовився від попередніх положень своєї зовнішньої політики. Першим з таких положень була незмінність ситуації у Східній Європі. Тепер тут почалися бурхливі зміни. У 1989 році у східноєвропейських країнах розпочалася хвиля революцій, що відтіснила від влади комуністичні партії. СРСР не тільки не перешкоджав таким змінам, але й навіть сприяв їм.

У листопаді 1989 року припинила своє існування Берлінська стіна Ї символ поділу Європи. Закінченням цього процесу став розпуск Варшавської угоди, що відбувся 1 липня 19991 року. До цього часу радянські війська вже лишили Угорщину та Чехословаччину, а Східна Німеччина, об’єднавшись із ФРН, вступила в НАТО.

Поступово відпала ідея військового протистояння із Заходом, а, отже, й ідея рівності в озброєнні. В результаті в 1987 році вперше в історії країни Сходу і Заходу почали скорочення озброєння. З приходом до влади М.С. Горбачова, яким було проголошено новий зовнішньополітичний курс країни, спрямований, перш за все, на скорочення ядерного та звичайного озброєння, “холодна війна” скінчилася.

До кінця 1991 року остаточно розпалися всі ті міждержавні структури, які раніше були втіленням так званої соціалістичної співдружності. Встановлення ліберально – демократичних режимів в Албанії, Болгарії, Угорщині, Румунії, Чехословаччині, а також об’єднання НДР та ФРН змінили ситуацію в Європі, відкрили смугу перегрупування в міждержавних відносинах та змін орієнтацій цих країн. Серед пріоритетів і зовнішній політиці ці держави обрали курс на самоствердження в системі міжнародних відносин та на приєднання в тій чи іншій формі до європейської співдружності. Демократичні революції у Східній Європі мали своїм результатом не лише кардинальні зміни