21 грудня 1991 року в Алма – Ата відбулася зустріч голів 11 держав окрім Грузії та Прибалтики, яка оголосила про утворення СНГ та про припинення існування СРСР. Всі республіки увійшли до складу ООН, а Росія замінила СРСР в Раді Безпеки ООН.

Для міжнародної обстановки початку 90- х років характеризувалися загостренням національних конфліктів в Югославії, Чехословаччини, СРСР. Відбувся розподіл Югославії та ряду держав. Деякі з них вступили в боротьбу між собою з різноманітною мотивацією: релігійною, національною.

Ще одним визначальним моментом, який і зараз відіграє значну роль в розвитку туристичного ринку Європи, було об’єднання деяких країн західної Європи під егідою Шенгенських угод.

Шенгенська угода (договір) про поетапну відміну контролю на спільних кордонах було підписано 14 червня 1985 року Німеччиною, Францією та країнами Бенілюксу. Пізніше ця угода була доповнена підписанням 19 червня 1990 року другої угоди, яка отримала назву Конвенція по виконанню Шенгенської угоди. Положення Конвенції стали застосовуватися першою групою країн, а також Іспанією та Португалією 26 березня 1995 року. Інші країни також підписали Конвенцію, однак це не означало, що вони негайно будуть її виконувати. Серед цих країн були Італія. Греція, Австрія та країни скандинавського паспортного союзу (Данія, Фінляндія, Швеція, Ісландія та Норвегія).

До 1999 року “Шенгенський рух” не був частиною процесу розвитку ЄС, а був паралельним рухом, однак у 1999 році країни – члени Європейського Союзу прийняли рішення, що Шенгенські правила повинні бути прийняті ЄС, оскільки майже всі країни – члени ЄС стали також членами Шенгенського союзу.

З 25 березня 2001 року, коли 5 скандинавських країн увійшли в Шенгенські зону, Конвенція почала виконуватися країнами скандинавського паспортного союзу. Це означає, що всі країни Євросоюзу, за виключенням Великобританії та Ірландії, а також дві країни, які не є членами ЄС, Норвегія та Ісландія, ліквідують всі форми паспортного контролю на своїх спільних кордонах. Оскільки країни Шенгену мають спільний зовнішній кордон, вони проводять єдину політику по відношенню до вузду на їх територію громадян третіх країн.

По-перше, всі вони видають візу єдиного зразка на строк до трьох місяців протягом шестимісячного періоду. По-друге, ЄС (за виключенням Великобританії та Ірландії) погодив єдиний перелік країн, громадяни яких повинні мати візу при в’їзді в Шенгенські зону. Таких країн біля 130. По-третє, ЄС погодив список тих країн, громадянам яких не потрібно мати візу для в’їзду на територію Шенгенської зони. По-четверте, віза, видана однією з країн Шен гену, дає право проїзду по всій території Шенгену, хоча вибірковий паспортно - візовий контроль можливий й при перетині внутрішніх кордонів.

Таким чином, підсумовуючи все викладене вище, можна зробити висновок про подвійний вплив історико-політичних факторів на розвиток туризму в Європі:

З одного боку, розвиткові туризму в Європі сприяло ряд факторів історико – політичного характеру: розвиток різноманітних видів транспорту, утворення ВТО, розпад країн колишнього соціалістичного табору та підписання Шенгенської угоди рядом Європейських країн тощо. Зазначені події призвели до розширення можливостей для розвитку туризму в Європі внаслідок більшої відкритості кордонів, зменшення перепон для їх перетину, ліквідації так званої “залізної завіси”, розроблення європейськими країнами єдиної політики у сфері туризму.

В той же час ряд подій таких як: Перша та Друга світові війни, загострення протиріч між СРСР та США, гонка озброєнь та “холодна війна”, відсутність внутрішньополітичної стабільності в окремих країнах у 90- х роках ХХ століття (Югославія, Чехословаччина, Росія тощо) стримували розвиток туризму в Європі. Однак в цілому ситуація в Європі сприяє розвитку туризму.

1.2. Природно-географічні передумови

Країни Європи (без країн колишнього СРСР) займають площу, що дорівнює 487 млн. га, однак на ній розміщуються більше 30 держав з населенням майже 500 млн. чоловік. Європейські країни досить неоднорідні за своїми природними умовами, за величиною та обсягом природно-ресурсного потенціалу. Більшість країн Європи порівняно невеликі за розмірами. І лише дві країни (Франці та Іспанія) мають площу більшу 500 кв.км.

Розміщення Європи на фізичній карті світу визначається багатьма рисами. Серед гір Європи переважають середньовисотні та не являють собою перешкоди для налагодження економічних та інших, втому числі, туристичних, зв’язків.

Економіко-географічне положення країн Європи визначається двома головними рисами.

По-перше, сусідським положенням цих країн по відношенню одна до одної. При порівняно невеликих розмірах території, малій її ”глибині” та добрій транспортній прохідності (до речі, ці два фактори мають неабияке значення для розвитку туризму), ці країни або безпосередньо межують, або розділені невеликими відстанями. До того ж їх кордони проходять переважно по таких природних рубежах, які не створюють значних перешкод для транспортних зв’язків.

По-друге, приморським положенням більшості європейських країн, багато з яких розташовані на островах та на півостровах, близько від великих морських шляхів з Європи до Азії, Африки, Австралії та Америки.

Цікавим є той факт, що в Європі майже не має міст, які були б віддалені від моря більш ніж на 600 км., середня ж віддаленість складає 300 км. Таке розміщення країн та міст Європи є фактором, що позитивно впливає на розвиток та туризму в даному регіоні. Всю історію Великобританія, Нідерланди, Данія, Норвегія, Ісландія, Португалія, Іспанія, Італія, Греція пов’язані з морем.

Ліси Європи

Ліси в Європі охоплюють площу в 1051 млн. га, складаючи 27 % загальної площі лісів планети та покриваючи 45 % території Європи. Лісистість змінюється від 0,3 %