Контрольна робота
з предмету: „Історія туризму”

Зміст

1. Розвиток туризму після другої світової війни 60-ті роки XX ст.

У 50—60-ті рр. — у всіх союзних республіках СРСР, у 33 краях і областях РСФСР були створені туристсько-екскурсійні управління, у 144 містах — клуби туристів. У 1962 туристсько-екскурсійні управління профспілок були реорганізовані в ради по туризму; у Москві утворена Центральна рада по туризму (ЦРТ), до складу якого ввійшли представники центральних державних і громадських організацій і установ, що були спільниками в обслуговуванні туристів. До 1965 ради по туризму працювали практично у всіх союзних і автономних республіках, краях і областях; у великих містах — екскурсійні бюро. У системі профспілок функціонували 452 туристські бази на 80 тис. місць, орендовані 82 річкових і морських теплохода, діяли 240 рейсів туристських потягів, туристськими установами профспілок обслуговано близько 1,7 млн. туристів і понад 8 млн. екскурсантів. 

У 1969 ЦК КПРС, Рада Міністрів СРСР і ВЦСПС прийняли постанову «Про заходи для подальшого розвитку туризму й екскурсій у країні», що поставила задачу перетворити туристсько-екскурсійну справу у велику галузь обслуговування населення. ЦРТ перетворена у Центральну раду по туризму й екскурсіям (ЦРТЕ).

ЦРТЕ була однією з найбільших туристських організацій у світі, що обслуговала близько 26 млн. туристів і близько 130 млн. екскурсантів у рік. У системі ЦРТЕ функціонувало понад 350 маршрутів усесоюзного значення і більш 6 тис. маршрутів місцевого значення; організовувалося щорічно понад 8 тис. морських і річкових круїзів, близько 9 тис. залізничних, понад 30 тис. авіаційних і понад 200 тис. автобусних туристських рейсів. Майже в 600 містах і населених пунктах були відкриті екскурсійні бюро і бюро подорожей і екскурсій. У країні діяло понад 3 тис. клубів і понад 14 тис. пунктів прокату туристського спорядження. На підприємствах, будівництвах, у колгоспах, радгоспах, навчальних закладах було створено близько 60 тис. туристських секцій, що поєднували туристів-спортсменів, що займалися пішохідним, лижним, водним, велосипедним і іншим видами спортивного туризму, включеними (з 1949) у Єдину всесоюзну спортивну класифікацію. Регулярно проводилися змагання (у тому числі і всесоюзні) по видах спортивного туризму. При радах по туризму були створені маршрутно-кваліфікаційні комісії і контрольно-рятувальна служба.

З кінця 50-х рр. в умовах ослаблення міжнародної напруженості і розвитку культурно-економічних контактів між країнами різко розширилися міжнародні туристські зв'язки СРСР. Активізувалася діяльність «Інтуриста», створено Бюро міжнародного молодіжного туризму (1958), у ЦРТ утворений відділ по міжнародному туризму (1958), у 1964 засноване Управління по іноземному туризмі при Раді Міністрів СРСР, що у 1969 перетворене в Головне управління по іноземному туризму (ГУІТ) при Раді Міністрів СРСР.

По багатству і розмаїтості рекреаційних ресурсів СРСР займав 1-і місце у світі. У країні нараховувалося понад 450 природних районів, особливо сприятливих для відпочинку і санаторного лікування, понад 500 курортних центрів, кілька десятків тисяч екскурсійних об'єктів. Багато туристських маршрутів мали унікальний характер, наприклад транссоюзний залізничний круїз: Владивосток — міста Сибіру — Москва — Ленінград — Рига — Таллін — Вільнюс — Київ — Крим — Кавказ — через Каспійське море (поромом) — столиці республік Середньої Азії — Владивосток (подорож триває 30 днів); авіаційний: Москва — Хабаровськ — Владивосток — Путятин — Камчатка (Доліна гейзерів — вулкан Гримучий — Петропавловськ) — Москва; річковий: на плотах по р. Білій (Урал); морський: Мурманськ — Північний Льодовитий океан — Дудинка (Норильськ) — Мурманськ; кінний — по гірському Алтаю.

Міжнародний туризм у 60-ті р. 20 ст. розвивався в тісному взаємозв'язку з іншими сторонами міжнародного життя і реагував підйомом або спадом темпів росту не тільки на загальне політичне й економічне становище у світі, але й в окремих країнах (якщо вони займали місце, що робило вплив на світовий ринок туристських послуг). Цим порозумівається нерівномірність розвитку міжнародного туризму в різні роки. Ріст кількості туристів у світі в 1960 — 1970 представлений у табл. 1. (Під кількістю туристів у міжнародній статистиці розуміється кількість зареєстрованих прибуттів туристів у ту або іншу країну, але, оскільки за одну поїздку деякі туристи відвідують кілька країн, фактичне число їх трохи менше.)

Таблиця 1 – Ріст кількості туристів у світі в 1960 – 1970 р. 

Кількість туристів, млн. чол.

Приріст до попереднього року, %

Індекс (у порівнянні з 1950р.) | 1960 | 1965 | 1970

71,2

13,0

281 | 115,5

6,9

436 | 169,0

9,7

668 

Характерною рисою розвитку міжнародного туризму була висока концентрація його в Європі і Північній Америці. У табл. 2 характеризуються обсяги і частка міжнародного туризму в різних регіонах у 1965—1970.

Основний туристський регіон світу — Європа. На її частку приходилася дуже велика кількість іноземних туристів, і таку ж велику частку у світовому туристському потоці складали європейці, що, як правило, мало виїжджали за межі континенту. Основна причина — відносно високі ціни на міжконтинентальний транспорт і високу вартість обслуговування в багатьох неєвропейських країнах. У Західній Європі туристські потоки багато років мали чіткий напрямок з півночі на південь. У 60—70-і рр. через перевантаженість популярних туристських центрів Середземноморського узбережжя Франції й Італії, а також конкурентного розвитку матеріально-технічної бази міжнародного туризму в інших країнах середземноморського басейну відбулася помітна