Унікальні колекції предметів живопису, скульптури, ювелірних виробів і чудові фрески прикрашають музеї, собори і монастирі Іспанії. Іспанські королі всіх часів зібрали дійсні шедеври витворів мистецтва, які і складають основу музейних колекцій. Прекрасні роботи Мурільйо, Веласкеса, Гойї, Ель Греко, який творив в Толедо і тому визнається іспанським живописцем, складають цілі галереї прекрасних полотен, доступні сьогодні для огляду.

XX ст. відмічений сучасними живописцями, імена яких відомі у всьому світі, – Пікассо, Міро, Сальвадор Далі. Багатющі музеї Іспанії утворюють важливу складову туристських, ресурсів і багато в чому сприяють залученню туристів.

2.3. Економічне та політичне становлення Іспанії

У 1950-х роках Іспанія перетворилася з аграрної країни на індустріальну. За обсягом промислової продукції Іспанія посідає п’яте місце в Європі і восьме – у світі. У другій половині 1980-х років економіка Іспанії була найбільш динамічною в Європі, середньорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) становив 4,1% у 1986-1991 роках. Спад світової економіки в 1990-х роках спричинив різке зниження приросту ВВП до 1,1% у 1992 році. Одночасно загострилася проблема безробіття. Частка безробітних в Іспанії у 1994 р. сягнула 22% (найвищий показник для країн ЄС).

У 1960-х роках щорічні темпи приросту ВВП збільшилися до 7,2% проти 4,5% у 1955-1960 роках. З метою збільшення національного доходу в 1959 р. був скасований прямий контроль держави у промисловості, що привело до швидкого росту імпорту. Торговельний дефіцит компенсувався за рахунок високих доходів від туризму в Іспанії. Однак, незважаючи на цей прогрес, структурні диспропорції, що гальмували економічний розвиток Іспанії, зберігалися. До них належать застарілі методи ведення сільського господарства; велике число промислових підприємств, не конкурентоспроможних на світовому ринку; значна підтримка державою неефективних галузей важкої індустрії, включаючи чорну металургію і суднобудування, і залежність від імпорту нафти. У 1970-х роках уряд прагнув підвищити ефективність і конкурентоспроможність економіки, але глобальна криза, що почалася у 1973 р. з чотириразового зростання світових цін на нафту, болюче вдарила по Іспанії. [5]

У 1982 р. після приходу до влади Іспанської соціалістичної робітничої партії з прем’єр-міністром Філіпе Гонсалісом Марксом було взято курс на реструктуризацію промисловості, інвестиції в інфраструктуру, модернізацію ринків фінансів і капіталу, приватизацію ряду державних підприємств і вступ Іспанії в ЄС (1986). У другій половині 1980-х років економічне становище Іспанії покращилося. Програма реструктуризації промисловості була спрямована на відтік ресурсів і робочої сили з неефективних галузей промисловості, що переживали спад (суднобудування, чорна металургія, текстильна промисловість), і забезпечення нових, більш конкурентоспроможних підприємств інвестиційними кредитами і субсидіями. До 1987 намічений план був виконаний на ѕ: обсяг продукції у більшості цільових галузей промисловості різко зріс. Приєднання до ЄС також стимулювало зростання економіки: на початку 1990-х років Іспанія одержала майже 1/5 регіональних субсидій ЄС.

Економічний спад, що стався на початку 1990-х років, був частково пов’язаний з дефіцитом платіжного балансу після 1989 року. Хоча доходи від туризму в Іспанії і знизили цей дефіцит у 1992, особливо завдяки проведенню літніх Олімпійських ігор у Барселоні і всесвітньої виставки «Експо-92» у Севільї, у цьому секторі економіки проявилися ознаки застою. Більшість інвестицій продовжували направлятися в традиційно привілейовані райони (Барселона, Мадрид) на шкоду депресивним районам (Астурія). Нееластичний ринок праці продовжував гальмувати спроби скорочення високого рівня безробіття. Валовий внутрішній продукт (ВВП) Іспанії у 1991 оцінювався в 496 млрд. дол.., або 12 719 дол. У розрахунку на душу. Частка промисловості становила 26% ВВП, будівництва – 10%, а сільського господарства – 4%. Членство у міжнародних організаціях — , , , , , , МФЧХ, ОЕСР, , ЄКА, ЄМС, .

Упродовж останньої третини XX ст. най-важливішим сектором іспанської економіки став туризм. Щорічна кількість іноземних туристів уже перевищила 50 млн. (в 1960 р. — 6 млн.). У країні створена сучасна туристична інфраструктура. Розвитку туризму сприяли, з одного боку, багата природна і культурна база, а з іншого — поява у високорозвинених західноєвропейських країнах масового платоспроможного попиту на цей вид послуг. Відіграли свою роль і дещо нижчі ціни на товари та послуги.

Розділ 3. Міжнародний туристичний бізнес

на прикладі Іспанії

3.1. Політика країни в галузі туризму

У 1998 р. вперше за всю туристську історію Іспанії тут було зареєстровано 47 743 000 прибутків, що висунуло її на почесне друге місце у світі після Франції. США протягом багатьох років, які мали «срібло», були змушені переміститися на третю сходинку пошани. 91% усіх туристів, що відвідали Іспанію в 1997 році, склали жителі європейських країн.

На російському ринку ця країна зберегла свої позиції в рейтингу виїзного туризму, де як і раніше займає п’яте місце, згідно офіційним даним Держкомстату Росії. Вона поступається Туреччині (737,7 тис. чоловік), Китаю (646,7 тис.), Фінляндії (457,8 тис.) і Польщі (402,2 тис.). У 1998 році в Іспанію виїжджали 210,4 тис. туристів, що на 3,8% більше, ніж у попередньому році.

За даними Іспанського інституту Туризму, найбільшим попитом у нашій країні користуються турпакети відпочинку на курортах Каталонії (52% турпотоку з Росії), Канарських островів (17.4%), Андалусії (15.3%), Валенсії (8,2%) і Балеар (6%).[12]

Політику просування туристського продукту Іспанії на закордонні ринки здійснює Інститут