2.2 Культурно-історичний потенціал розвитку Португалії

В історії країни були сприятливі для розвитку освіти періоди, тому перший унверситет заснований ще у 1288 р. у Лісабоні. Та століття монархії, політична нестабільність останніх століть, війни та військово-тоталітарні режими зумовили низьку середню освіченість старших осіб з сучасного населення. На початок 90-х років 58% працюючих мали освіту 4 і менше класів і лише 3,2% — вищу. Тому керівництво Португальскої Республіки розглядає розвиток освіти як один з пріоритетів. Структура системи освіти країни вказана на схемі.

Обов'язкова 9-річна освіта поділяється на три періоди (4+2+3), розпочинаючись з віку 6 років. Цьому передує досить розвинене дошкільне виховання для віку 3-5 років. На заключній стадії учні складають випускні екзамени за основну школу і отртимують відповідний атестат. Погане навчання і провал на іспитах приводять до отримання довідки про відвідування основної школи.

Після основної освіти йдуть 3 класи середньої школи, яка має потоки загального і професіоналізованого навчання. Субота входить у розклад, тому навчальний рік у Португалії має 197 днів. Наприкінці складаються іспити за середню школу для отримання атестата про повну середню 12-річну освіту (certificato de fin de estudos secundariosа).

Вища освіта побудована на університетах і політехнічних інститутах, які називаються "вищими школами" (Escolas Suoeriores). Перші присуджують дипломи трьох рівнів, другі — лише двох.

Культура       

Від епохи палеоліту на території Португалії збереглися наскальні розписи (в Сантьягу-ду-Ешкорал), від епохи неоліту - дольмени, кераміка, антропоморфні фігурки з пластинок шиферу.       

У першій половині 1-го тисячоліття до н. е. на пагорбах з блоків пісковика зводили укріплені поселення ("сітанья") з круглими будинками. Численні завойовники збагачували місцеві традиції кам'яної архітектури (руїни римського так званого храму Діани в Еворі, II-III ст. до н. е.). Арабська будівельна культура залишила слід в основному в народному житлі півдня країни. До XII ст. поселення виросли в міста з нерегулярним плануванням.       

Романська архітектура, що поширювалася в Португалії услід за просуванням Реконкісти (величезні міські собори в Бразі, Візеу, Еворі, Лісабоні; численні монастирі і парафіяльні церкви), була пройнята духом кріпосної архітектури. Романський стиль зберігався в монастирських храмах XII-XIV ст.ст., готичних за планом і просторовою композицією інтер'єрах. Пізня готика стала конструктивною основою для національного декоративного стилю "мануеліно", соковита пластичність якого відрізнялася від сучасного йому іспанського стилю платереско і поєднувала химерно-натуралістичні деталі (зображення мушлі, коралів і т. д.) з готичними, мавританськими та іншими мотивами (перебудова і будівництво монастирів Санта-Марія да Віторія в Батальї (1490-1522 рр.) архітекторами Боїтак та Матеуш Фернандіш Старший; Жеронімуш у Лісабоні (1502-1520 рр.). Розвиток "мануеліно" був перерваний поширенням ренесансних форм, які увійшли в моду при дворі з 1520-х рр. (архітектори Діогу ді Торралва та інші).       

У період іспанського панування (1581-1640) архітектура занепадає.       

Скульптурний декор романських храмів Португалії за технікою виконання нагадує різьблення по дереву. На XIII-XV ст.ст. припадає розквіт готичної пластики (найбільший центр - Коїмбра). Своєрідні кам'яні надгробки з фігурами померлих та ангелів на верхній плиті поєднують портретність осіб з узагальнено-пластичним трактуванням форм і відточеністю декоративних деталей (надгробок Інеж ді Каштру в Алкобасі, мармур, друга половина XIV ст.). Неспокійним живописом і напруженою динамікою відзначені ренесансні твори, що створюються переважно вихідцями з Франції (Н. Шантерен, Ф. Ударте та інші).       

У живописі XV-XVI ст.ст., пройнятому сильним впливом ранньонідерландського мистецтва, виділяються "вівтар св. Вінцента" з фігурами численних донаторів, для якого характерні неупереджена правдивість образів, гостра індивідуалізація характеристик, а також архаїчні, але повні суворої натхненності твори майстрів школи Візеу (Вашку Фернандіш, Гашпар Ваш), світські по духу композиції лісабонської школи (Грегоріу Лопіш, Жоржі Афонсу), придворні портрети (Кріштован ді Мораїш та інші). Самобутністю відрізняється декоративно-прикладне мистецтво XVI-XVII ст.ст., в якому схрещуються європейські і східні традиції (меблі, килими, тканини, кераміка лузітано-східного та індо-португальського стилів, майолікові плитки азулежу).       

Наприкінці XVII-XVIII ст.ст. відновлюється містобудування, розвиваються регулярні планувальні системи (забудова Лісабона після землетрусу 1755 р.). Еклектичній творчості Ф. Лудовіси протистоїть національний варіант барокко на півночі країни (архітектори Ж. Антуніш, Н. Назоні). В обробці будівель застосовують азулежу, нерідко покривають фасади суцільним килимом. В архітектурі XIX ст. переважає класицизм.       

Ідеї сучасної архітектури набули розвитку в основному після Другої світової війни 1939-1945 рр., коли симетричні планувальні схеми замінюються асиметричними, застосовуються новітні будівельні конструкції і сміливі просторові рішення (архітектори Ф. К. ду Амарал, А. Ж. Песоа). У 50-70-х рр. проведено реконструкцію ряду районів Лісабона і Порту, побудовані типові житлові будинки з лоджіями і сонцезахисними пристроями.       

В образотворчому мистецтві XVII-XVIII ст.ст. бароккові тенденції виявляються в монументальній дерев'яній і кам'яній скульптурі, а також у теракотових алтарних статуетках - "презепіу" (Ж. Машаду ді Каштру, А. Феррейра). У живописі XVIII-початку XIX ст.ст. традиції пізнього італійського барокко (Ф. Вієйра Лузітану) змінюються класицизмом академічного спрямування (Ф. Вієйра Портуенси).       

З буржуазною революцією 1820 пов'язана творчість Д. А. Сікейри, найбільшого представника португальського романтизму. У другій половині XIX-початку XX ст.ст. в мистецтві переважає реалістичний напрямок (скульптура А. Соаріж душ Рейша, пейзажі і жанрові композиції А. К. да Сілва Порту, станковий і монументально-декоративний живопис К. Бордалу Піньєйру). З Паризькою школою пов'язаний живопис кубіста А. Созі Кардозу і представниці абстрактного мистецтва М.Е. Вієйри ді Сілва.       

Серед традиційних видів народної творчості: виготовлення майолікового посуду, кружевоплетіння, ткацтво, різьблення по дереву ("презепіу", меблі, ярма), кошики та інші плетені вироби, мідні, гончарні вироби.       

Португалія має багаті літературні