Діва Марія постає перед нами у всій непорочності свого юного віку, одягнена в буденне, скромне плаття, розкинула руки в типово юдейському вітанні-запрошенні .

Перед архітектором стояли дві задачі: виділити в самостійну одиницю головну святиню місця - Грот Святого Сімейства і спорудити базиліку для проведення служб, здатну прийняти тисячі паломників і туристів. Майстер побачив розв'язання в дворівневому будівництві Храму.

Нижня церква – освітлений зал, в центрі якого розташований священний Грот. Тут знаходився будинок праведного Йосифа, де і скоїлося таїнство Боговіщення. Перед входом в Грот знаходиться вівтар, під яким нанесено напис: "Тут Слово стало тілом". На тому місці, де стояв Архангел Гавриїл, встановлена мармурова колона, а місце Діви Марії позначено мармуровим кругом з хрестом.

Верхня церква розділена на дві частини: зал з лавами щоб молитися і зал для проведення служб. Ці частини відокремлені одна від другої дерев’яною перегородкою. В центрі базиліки - отвір, що сполучає верхній і нижній зали Храму, заглянувши в якого, можна побачити Священний Грот. [13]

Церква Всіх Націй

Гетсиманській Сад займає важливе місце в християнській традиції. Тут Ісус часто зустрічався з Своїми учнями, сюди Він прийшов молитися після останньої пасхальной Таємної Вечері, тут відбувся Його арешт.

Візантійська церква була зведена тут в другій половині IV століття. Вона була зруйнуваною персидцями 614 року, відновлена хрестоносцями, а після захоплення Єрусалима Саллах ад-Діном в 1187 року, була знову зруйнована. У такому вигляді розвалини простояли до кінця XIX століття, коли францисканці, які придбали цю ділянку ще в 1681 році, почали тут археологічні дослідження, проведені з 1891 по 1901 рр. Вони підтвердили наявність на цьому місці стародавніх церковних будівель. Головним архітектором проекту був Антоніо Барлуцці (1884 – 1960 рр.). Після початку підготовки до закладання фундаменту нової церкви в 1919 р., стала очевидною необхідність більш ретельних археологічних робіт, результати яких спонукали А. Барлуцці змінити первинний проект.

Нова базиліка отримала назву Церква Всіх Націй, тому що у фінансуванні її будівництва брали участь багато країн (Англія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Німеччина, Іспанія, Італія, Канада, Мексика, США, Франція, Чилі), герби яких розташовані в куполах стелі. Іноді базилику називають ще і Церквою Агонії або Пристрастей Господніх. Створення атмосфери Агонії, яку Ісус випробовував в Своїх молитвах до Отця, - стало генеральною задачею А.Барлуцці.

В базиліці практично повністю обмежений доступ світла. Саме така обстановка сприяє створенню атмосфери тієї пасхальной ночі, в яку відбувалися драматичні події. З усіх боків - зображення оливкового віття, яке немов колишеться в світлі мерехтивих язичків полум'я свічок, поставлених віруючими біля вівтаря. Єдине концентроване джерело світла направлено на Скелю. Ту саму, з якою Ісус Христос звертався до Отця Небесного.

Вівтар зроблений у вигляді чаші, алегорія наповненої стражданнями Ісуса, які Він винен був "випити". Цей же елемент декоратор, що виготовив терновий вінець навкруг Скелі, вводить в самий його центр: два покірливі голуби готові, як і Спаситель, випити вміст до дна, виконуючи Божественне Розпорядження. На мозаїках апсид (зліва - направо) зображено три сцени: "Поцілунок Юди", "Спаситель в Агонії" і, описана Йоаном "Я є". [15]

Францисканська церква Преображення на горі Тавор

Преображення Господнє має глибокий символічний сенс. Християнське віровчення тлумачить цю подію, як відкриття таємниці Божественного промислу про порятунок людини; в Преображенні Христа показано той новий, благодатний стан, який людина знайде з Воскресінням Христа.

Про важливість події і місця, на якому воно відбулося, говорить сам за себе той факт, що першу церкву тут поставила сама рівноапостольна цариця Олена, в своєму паломництві на Святу Землю. Проте, перша церква не збереглася до наших днів.

В більш пізній візантійський період тут був побудований монастир, від якого залишилися лише деякі фрагменти, знайдені францисканцями при розкопках. В VI ст., на П'ятому Вселенському Соборі, було вирішено утворити тут єпископію, і Святитель залишався там навіть при нападі мусульман. Хрестоносці відродили місце для паломництва. Принц Танкред передає Тавор в розпорядження Ордена бенедиктинців, які будують тут великий монастир, зруйнований у свою чергу султаном Бейбарсом в 1263 року, після чого розвалини занурюються в небуття аж до того часу, коли на Таворі знову з'являються греки, а за ними францисканці. Не дивлячись на те, що ділянка юридично належала їм ще з часів правління друзского еміра Фахр эд-Діна (1620 г.), Орден ставить тут невелику церкву, і лише в плані нового церковного будівництва, прийнятому до періоду закінчення Першої світової війни, зведення Храму доручається в 1919 року Антоніо Барлуцці.

Храм був відкритий 1 червня 1924 року кардиналом Джіорджі, прибулим на Тавор для освячення базилики. Він особисто прикріпив золоту медаль Папи Римського Пія XI на білий піджак талановитому архітектору – Антоніо Барлуцці. [15]

Монастир Івана Хрестителя в пустелі

На самому обриві гірського хребта, в труднодоступному місці, розташувався монастир Івана Хрестителя (Предтеча),