В 1998 році міжнародні туристські витрати (без транспортних перевезень) склали 400 млрд. американських доларів. Більша їх частина припадає на Європу, яка генерує більше половини всіх туристських потоків в світі. Європейці витрачають на подорожі стільки, скільки туристи всіх регіонів світу узяті разом. На другому місці знаходиться Америка. Останнім часом до неї наближається Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Основні витрати на міжнародний туризм, за даними ВТО, несе населення індустріально розвинутих країн (США, Німеччини, Великобританії, Японії). Крім них значну роль у формуванні міжнародних туристичних витрат грають інші члени «великої сімки» - Франція, Італія, Канада.

У другій половині 90-х років в групу країн із значними витратами на міжнародний туризм входили Скандинавські країни (Швеція, Норвегія, Фінляндія), деякі західноєвропейські країни (Австрія, Швейцарія, країни Бенілюксу), нові індустріальні країни Латинської Америки (Бразилія, Аргентина, Венесуела), а з країн Азії – Китай, Сінгапур, Малайзія.

Доля країн Центральної та Східної Європи у загальному об’ємі міжнародних туристських витрат поки що невелика.

Субрегіон Австралія і Нова Зеландія займає незначні позиції на світовому туристичному ринку, але за показником витрат на одну поїздку за кордон Австралія – лідер (пояснюється віддаленістю субрегіону від основних центрів туризму).

Поступлення від міжнародного туризму концентруються в групі розвинених країн Північної Америки (США, Канада) та Західної Європи (Франція, Великобританія, Німеччина), середземноморських країн (Італія, Іспанія) та альпійських (Австрія, Швейцарія) країнах. Список найдоходніших туристських країн очолюють США. Друге місце – Франція, далі Італія, Іспанія. На 7 місці – Китай.

Розділ 2. Характеристика сучасного стану розвитку міжнародного туризму

2.1.Туризм і його розвиток в сучасних умовах

Туризму в життєдіяльності суспільства відведено дещо обмежену роль, увага зосереджується переважно на економічних та зовнішньоекономічних його компонентах. Адже туризм, на нашу думку, виконуватиме позитивну роль у соціально-економічному зміцненні країни лише за умови його поступового та паралельного розвитку з іншими сферами суспільного життя, туризм може бути не лише чинником економічного зростання і виходу країни на світовий туристичний ринок, а й засобом усебічної інтеграції у світовий економічний простір на засадах реалізації його комунікативно-інтеграційної складової.

Водночас туризм є галуззю, надзвичайно залежною від низки опосередкованих чинників — внутрішньополітичної ситуації в країні відвідання та сусідніх країнах, економічної та політичної ситуації в країнах — «постачальниках» туристів (за даними ВТО, міжнародним туризмом охоплено лише 7% населення Землі, переважно це громадяни найрозвинутіших країн світу з високим рівнем доходів), змін кліматичних умов та природних катаклізмів. Ці обставини роблять економіку держав з незбалансовано розвиненим туризмом надзвичайно уразливою. Імовірною є загроза надмірного антропогенного навантаження на природно-ресурсний потенціал країни і його поступового виснаження, нівелювання національно-культурної самобутності і насамкінець втрати конкурентних переваг країни на світовому ринку туристичних послуг. Саме тому у світі активно поширюється рух за сталий розвиток узагалі і сталий розвиток туризму зокрема. Нагадаємо: ще у 1995 році Міжнародна рада з подорожей і туризму, ВТО та Рада Землі опублікували спільний звіт «Порядок денний на 21 сторіччя для індустрії туризму — назустріч екологічному сталому розвитку», в якому сформульовано пріоритетні напрями роботи для галузі туризму і мандрівок з метою досягнення ними сталого розвитку. За визначенням ВТО сталий туризм — це такий напрям розвитку туризму, який дає можливість задовольняти потреби туристів нині та в майбутньому із зважанням на інтереси регіону, що їх приймає. До того ж управління усіма наявними в країні ресурсами має здійснюватися у такий спосіб, щоб економічні, соціальні та естетичні потреби задовольнялися без порушення культурної та екологічної цілісності, а біологічному різноманіттю та системам життєзабезпечення не було завдано шкоди.

Поглиблення міжнародного поділу праці та посилення водночас економічних, виробничих і культурних зв’язків на всіх рівнях — від міждержавного до міжсуб’єктного, а також між громадянами зумовлюють стабільно стійкий розвиток у світі інтеграційних комунікацій та пов’язаних із забезпеченням просторового переміщення товарів і фізичних осіб галузей. Найважливішими з них і такими, що найбільше набули ознак універсальності та трансконтинентальності є транспортна та туристична галузі, які певною мірою є взаємопов’язаними та взаємодоповнюючими. Їх активний розвиток сприятиме створенню необхідних умов для прискорення інтеграції країни до світової спільноти та одночасного розв’язання деяких проблем забезпечення національної безпеки держави.

Туризм — багатогранне явище, що поєднує економічні, соціальні, культурні та екологічні аспекти, має практично невичерпний потенціал для постійного розвитку, тісно поєднується з багатьма галузями економіки, що зумовлює його провідне місце у соціально-економічному житті країн і народів.

Нині туризм став справді інтернаціональною та демократичною сферою суспільної діяльності. Це галузь світової економіки, що характеризується високими темпами розвитку. Так, якщо у 1950 р. туристичні подорожі здійснили 25 млн осіб, то за півсторіччя їх кількість збільшилася у 30 разів і у 2002 р., за даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО), досягла 750 млн осіб. Особливо бурхливого розвитку туризм набув в останнє десятиріччя минулого століття після проведення у жовтні 1998 р. у Ванкувері (Канада) Першої всесвітньої конференції «Туризм як впливова сила збереження миру» за участю делегацій із 65 країн світу, де вперше пролунав заклик до пропаганди і поширення мирного туризму як гаранта миру і безпеки, що впливає на громадян різних країн, їхню економіку, культурну спадщину, традиції, релігію та ремесла. Саме таке визначення туризму було закріплено у прийнятому на конференції Кредо мирного мандрівника. Відтоді туризм сприймається як чинник економічного і культурного розвитку держав, захисту навколишнього середовища та історико-культурної спадщини, міжнародного взаєморозуміння, миру, дотримання прав людини та