Найвищі гори займають крайній південний схід країни. Уздовж південного берега простягається сильно розчленований масив Сьєрра-Маестра (висота до 1974 м - вершина Туркіно, найвища точка Куби). На сході розташована група горбистих масивів (Сьєрра-де-Ніпс, 995 м, Сьєрра-дель-Крісталь, 1231 м, Кучільяс-де-Моа, 1139 м, Кучільяс-де-Тоа, 1011 м, Сьєрра-дель-Пур'яль, 1181 м). У результаті поширення карбонатних порід на Кубі повсюдно розвинутий карст; для гір західної і південно-східної Куби характерний баштовий і купольний карст "моготес", прибережні рівнини мають багато яружних карстових воронок, до височин приурочені численні печери.

Корисні копалини. Формування родовищ основних корисних копалин Куби - руд, міді (Пінар-дель-Ріо, Ор'єнте), марганцю (Ор'єнте), хромітів (Камагуей) та інших - пов'язане з часом утворення порід нижнього структурного поверху; в антропогені на цих же породах виникли родовища нікелевих руд і каолінів (острів Пінос).

Клімат. Клімат тропічний, пасатний з яскраво вираженим дощовим сезоном (травень - жовтень). Середня температура січня 22,5°С, серпня 27,8° С. Мінімальна температура не нижче 5° С, максимальна сягає 40° С. Річна сума опадів на рівнинах 1000-1200 мм, у горах до 2200 мм. Протягом сезону дощів спостерігається 2 максимуми. Червневий відповідає періодові зенітних дощів, жовтневий пов'язаний із проходженням тропічного фронту, на лінії якого виникають руйнівні урагани, що захоплюють головним чином західні райони Куби. Сухий сезон триває з листопада по квітень і найбільш яскраво виражений на рівнинах півдня.

Внутрішні води . Ріки переважно короткі і небагатоводні. Найбільша ріка - Кауто (довжина 370 км) бере початок у горах Сьєрра-Маестра. Живлення рік переважно дощове. Коливання їхнього рівня відповідають режимові опадів. 80% стоку припадає на осінь. Багато рік порожисті. У карстових областях зустрічаються зникаючі і підземні ріки.

Ґрунти і рослинність. До початку колонізації ліси покривали понад 50% території, нині - близько 10%, переважно у гірських і заболочених районах. На вологих червоних і червоно-коричневих ґрунтах рівнин і низьких схилів ростуть тропічні ліси з багатьох листопадних і вічнозелених видів, у тому числі пальми королівської і кана. До більш сухих і кам'янистих ґрунтів на заході (провінція Пінар-дель-Ріо), на сході (масив Ніпе-Баракоа) і на острові Пінос приурочені значні масиви соснових лісів. Деякі райони (басейну р. Кауто) зайняті рослинністю типу злакових саван. Для районів південно-східного узбережжя і деяких інших характерні угруповання колючих дрібнолистих чагарників з домішкою кактусів і агав. У процесі освоєння території були знищені в основному рівнинні ліси. Під час їх розчищення деякі дерева, у тому числі королівську пальму, залишали неторкнутими, і тому сучасні рівнинні ландшафти Куби зовні нагадують пальмову савану. Зображення королівської пальми входить у національний герб країни. Для низинного узбережжя характерні мангрові зарості. Понад 50% представників флори Куби - ендеміки.

Тваринний світ. Тваринний світ відрізняється нечисленними хребетними тваринами і значною кількістю ендеміків. Серед ссавців найбільш характерні кубинський щелезуб (нині майже винищений) і гризуни хутії; багато кажанів (23 види). З 300 видів птахів більшість прилітає тільки на зимівлю. Місцеві види - колібрі, папуга ара, дрібні грифи. Зустрічаються ящірки, черепахи, крокодили, невеликі удави й інші неотруйні змії. З комах характерні терміти і світлячки-кокуйо. З ракоподібних - сухопутні краби і рак-пустельник.

Природні райони. Західний район відрізняється мозаїчністю геологічної будови і рельєфу, найбільшим проявом тропічного карсту. Має великі ресурси підземних вод. Природні ландшафти майже повністю замінені сільськогосподарськими угіддями і міською забудовою. Центральний район включає гірський масив Гуамуая, оточений рівнинами і височинами. Густа річкова мережа, багато боліт. Ліси збереглися в горах, переважно в ущелинах, на рівнинах - плантації різноманітних сільськогосподарських культур. Центрально-східний район найбільш рівнинний. Ліс геть увесь винищений і замінений плантаціями цукрової тростини, а на височинах - пасовища. Південно-Східний район - гірський, із сильно розчленованим рельєфом і відносно повноводними ріками. У горах - ділянки тропічних лісів, на схилах - плантації цукрової тростини і кави, пасовища, південний район (острів Пінос). Значна частина лісів знищена, великі площі зайняті плантаціями цитрусових і пасовищами.

Наука. Кубинським лікарям належить слава багатьох наукових відкриттів. Так, Карлос Хуан Фінлей (1833-1915) відкрив переносника жовтої пропасниці - москіта Aedes aegypti. З інших кубинських вчених необхідно відзначити зоолога Карлоса де ла Торре-і-Уерта; біолога і медика Хуана Гутьєрреса; ботаніків Хосе Томаса Ройг-і-Меса і Мануеля Гомеса де ла Маса, авторів Флори Куби. У 1962 році була створена Академія наук Куби, і наукові дослідження здобули державну підтримку. На Кубі створена (уперше в світі) вакцина проти менінгіту-В. У 1998 році в країні існувало понад 200 наукових центрів.

Культура. Культура Куби є яскравим прикладом взаємопроникнення іспанських і африканських культур.

Література. Великий вплив на розвиток кубинської літератури справила боротьба за незалежність, що продовжувалася більше ста років. Започаткував романтизм в Іспанській Америці чудовий кубинський поет і прозаїк Хосе Марія де Ередія-і-Ередія (1803-1839). З інших кубинських письменників XIX ст. виділяються автори аболіціоністських романів Хертрудіс Гомес де Авельянеда (1814-1873) і Ансельмо Суарес-і-Ромеро (1818-1878), побутові письменники Сиріло Вільяверде (1812-1894) і Рамон Меса (1861-1911), поети-романтики мулати Пласидо (справжнє ім'я Габрієль де ла Консепсьйон Вальдес, 1809-1844) і Хуан Франсиско Мансано (1797-1854), найбільший представник поезії іспано-американського модернізму Хуліан дель Касаль (1863-1893). Центральне місце в кубинській літературі XIX ст. посідає національний герой Куби і пристрасний борець за незалежність Хосе Марті.
На початку XX ст. традиції реалістичної прози розвивали романіст Мігель де Карріон (1875-1929) і автори психологічних