захист туристів і їхнього вільного пересування, що включає в себе: спрощення поліцейського і митного контролю на границях; підвищення безпеки туристів і захист їх від несумлінної реклами; гармонізація страхування туристів і їхнього автотранспорту; інформування про їхні соціальні права.

гармонізація правил діяльності в індустрії туризму, що стосується: гармонізації податкової політики в різних країнах; взаємного визнання рівня кваліфікації і дипломів професійної підготовки; поділу відпускних періодів для зняття навантаження на туристську індустрію в пікові сезони.

регіональний розвиток туризму з метою його просування в нерозвинені регіони союзу, що мають туристський потенціал. [7]

Однак ЄС, активно координуючи туристичну діяльність не втручається в національну політику кожної з країн-учасниць, адаптовану до їх специфічних умов.

Поряд із загальними рисами країни, що розвиваються, істотно розвиваються рівнем розвитку туризму і відповідно політикою міжнародного туристичного бізнесу. Наприклад, у міжнародному туристичному бізнесі велике значення нових індустріальних країн велику частину міжнародних туристів приймають тільки Китай та Індія.

Просування свого туристського продукту у великі туристоутворюючі країни ЄС, а також у США і Японію вимагає значних фінансових ресурсів, а для країн, що розвиваються, як правило, ще більше. Тому вони змушені проводити політику регіональної кооперації для забезпечення заходів щодо просування і збуту своїх туристських продуктів. Однак, щоб спільне просування не стало причиною втрати їхньої своєрідності і власного іміджу, важливо, щоб дії по просуванню туризму, що базуються на регіональній кооперації, висвітлювали індивідуально кожен туристський центр. Одним з наочних прикладів такого виду кооперації є РАТА, що включає більшість туристських центрів Східної і Південно-Східної Азії і Тихоокеанського регіону. За допомогою такої кооперації ці країни зможуть проводити діяльність просування не тільки на своїх традиційних ринках, але і в усьому світі. Малі групи країн, що розвиваються, що знаходяться в однакових географічних зонах, також організують регіональні кооперації, наприклад, ті ж острови Індійського океану створили Комісію Індійського океану для спільної участі в ярмарках і виставках.

Країни, що розвиваються, одного регіону, кооперуючи, створюють змішані туристські продукти, при цьому зберігаючи свої індивідуальні риси. Також відомі проекти між країнами Індійського океану та Східної Африки; Мексики з країнами Центральної Америки. Однак цей вид туризму, що поєднує різні туристські центри, не такий вже й дешевий через великі витрати на транспорт між цими центрами і тому націлений в основному на заможних клієнтів.

Країни з різними рівнями розвитку створюють також спільні проекти. Приклад таких угод – кооперація між ЄС і країнами Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону. EFRD також допомагає країнам, роблячи їм фінансову допомогу при продажі їхніх туристських продуктів на європейському ринку. Програми міжрегіональної кооперації між країнами з різним рівнем розвитку допомагають країнам, що розвиваються, упроваджувати нові технології для підвищення конкурентноздатності їхнього туристського продукту і відповідності його споживчим вимогам. З цією метою ВТО застосувала специфічні міжнародні програми, наприклад «Інтеррег» і «Регус».

З обліком вищесказаного туристична політика в країнах, що розвиваються, в основному повинна бути спрямована на зниження ризику економічної залежності, що може викликати неконтрольований ріст міжнародного туристичного бізнесу. Органи, відповідальні за розвиток туризму в країнах повинні все більше співпрацювати з міжнародними організаціями.

Щодо Європи, варто відзначити вагому державну підтримку програм залучення сільських громад до зеленого й агро туризму. Європейський Союз вбачає в сільському туризмі основний важіль економічного підйому своїх сільських території. За підрахунками експертів Європейського банку реконструкції та розвитку, облаштування в місті вихідця з сільської місцевості в 20 разів дорожче, ніж створення умов для його життя і роботи в селі. Також підраховано, що дохід, отриманий від одного ліжко-місця, еквівалентний річному доходу фермера від однієї корови.

На сьогодні в Західній Європі нараховується приблизно стільки ж ліжко-місць для відпочинку у сільській місцевості в приватних садибах, скільки місць у європейських готелях.

1.5. Міжнародний туристичний бізнес в Україні

Варто зазначити, що практика та традиції іноземного туризму в Україні (як складової колишньої СРСР) започатковані ще за часів радянської влади у 30-ті роки минулого сторіччя. 11 квітня 1929 року було створено Державне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР при Наркоматі зовнішньої та внутрішньої торгівлі. У 1933р. Президія ЦВК СРСР при йняла спеціальну постанову про злиття ДАТ «Інтурист» і Всесоюзного акціонерного товариства «Готель» і утворення на їх базі Всесоюзного акціонерного товариства з іноземного туризму в СРС – ВАТ «Інтурист», який мав на території колишнього Союзу майже 100 відділень і агентств, а також співпрацював з понад 700 турфірмами у більш як 100 країн світу. [3]

На початку 1970-х років в Україні було створено Управління з іноземного туризму при Раді Міністрів УРСР, згодом перейменоване в Головне управління з іноземного туризму УРСР, якому були підпорядковані усі розміщені на території України підприємства «Інтуристу». Відтоді розпочалася активна розбудова інфраструктури іноземного туризму в Україні (готелі «Либідь», «Братислава» і «Русь» у Києві, «Світ» і «Дружба» у Харкові, «Дністер» у Львові, «Чорне море» в Одесі, «Ялта-Інтурист» у Ялті та низка інших). На початку 1980-х років набула поширення практика так званих поїздів дружби, а також відвідання фестивалів мистецтв («Київська весна» і «Золота осінь» у києві, «Біла акація» в Одесі, «Кримські зорі» в Ялті). Наприкінці 1980-х років в Україні в системі Головінтуристу УРСР функціонувало 95 підприємств зі 12,5-тисячним персоналом.

Розділ II. Іспанія

2.1. Загальна характеристика Іспанії

Іспанія (Spain), Королівство Іспанія – держава на півд.-заході . Займає більшу частину Піренейського пів-ова,