на початку XX ст. досягти майже суцільної писемності. Так, понад 96 % чеських дітей шкільного віку були охоплені неповною середньою освітою. Чехи значно випередили німецьке населення за рівнем генераційної писемності й посіли за цим показником перше місце в Австро-Угорщині. У 1914 р. кількість чеських шкіл становила 57 % від їхньої загальної чисельності. Якщо середні навчальні заклади (у т. ч. реальні гімназії) давали ґрунтовні професійні знання, то класичні гімназії готували молодь до продовження освіти.
На початку XX ст. у чеських землях існувало декілька вищих навчальних закладів, де велася підготовка національної наукової, технічної й творчої інтелігенції. У першу чергу це відбувалося в Празькому університеті, у Празькому та Брновському вищих технічних училищах, а також у двомовних закладах: Гірничому інституті в Прибрамі, Празькій консерваторії та Академії мистецтв.
Важливим для розвитку національної культури було те, що чеською мовою видавалися численні наукові праці, підручники, довідники, переклади класичної літератури, фахові журнали й книги для дітей. Левову частку цієї освітньої роботи здійснювала культурно-освітня організація «Чеська матиця». Фактично на початку XX ст. існували сприятливі передумови для того, щоб чехи опановували основи майже всіх галузей знань рідною мовою.
Розвиток чеської художньої літератури на початку XX ст. відбувався досить суперечливо і складно, хоча визначальним у творчості провідних митців залишався реалістичний напрямок. Його очолювали такі відомі чеські літератори, як А. Ірасек, С. Чех та П. Безруч.
У чеському образотворчому мистецтві на початку XX ст. продовжували творити художники М. Алеш, М. Швабінський, скульптор Й.В. Мисльбек, які представляли реалістичну течію. Однак на домінуючий стиль у той період вже перетворився модерн, який захоплював сучасників своєю яскравою декоративністю. Художники цього напряму А. Муха, Я. Прайслер, В. Бенеш піднесли чеський живопис на світовий рівень. Так, А. Муха став по суті законодавцем моди в галузі плакату, вперше піднявши його до рівня художнього твору. Прихильниками стилю модерн в архітектурі були К. Гільберт, Д. Юркевич, І. Фанта.
З історії національної літератури майже повністю був викреслений творчий спадок багатьох письменників, у т. ч. К. Ча-пека, а обмін культурними доробками з країнами Західної Європи був зведений до мінімуму. Певна лібералізація політики КПЧ в культурно-мистецькій сфері розпочалася в другій половині 50-х років і тривала до початку 60-х. Вимоги демократизації творчого процесу та відміни цензури лунали від Спілки чехо-словацьких письменників у середині 60-х років. Найбільш авторитетною й популярною постаттю в цей період став чеський поет Я. Сейферт, лауреат Нобелівської премії 1948 р.
Історія. На території сучасної Чехії слов’янські племена поселилися в 5 р. по Христі. Тут оформилася у 7 в. перша зах.-слов. держава кн. Сама. У 9 — 10 рр. Чехія належала до В.-Моравської держави. 845 чехи прийняли зах. християнство. У В.-Моравській державі діяла з 863 р. візант. місія св. Кирила і Мефодія, яка тут поклала основи слов. літургії і ц.-слов. мови. Слов.-візант. християнство, щоправда, не прищепилося в Ч., проте залишило сильну традицію самобутности і зв'язків зі слов. сходом. У 9 — 10 вв. на базі празького князівства утворилася в Ч. династія Пшемисловичів; кн. св. Вацлав здобув визнання для Ч. як васальної держави Священної Римської Імперії. З сер. 12 ст. Ч. стала спадковим королівством; 1306 вимерла династія Пшемисловичів і чес. корону перебрала Люксембурзька династія. Згодом мінялися на троні Яґайлони і Габсбурґи. У 15 ст. рел. рух Я. Гуса виявив прагнення чехів до рел. нац. самобутности проти нім. залежности. Після програного бою на Білій Горі 1620 Ч. втратила свою незалежність на 300 pp., ставши провінцією Австрії.
1 січня 1993 р. на мапі Європи з'явилася нова держава — Чеська Республіка, Національні збори якої 26 січня 1993 р. одностайно обрали чеським президентом В. Гавела. Уряд Чехії очолив лідер ГДП В. Клаус. У цьому ж році було підтверджено закон про люстрації, оприлюднено списки колишніх працівників спецслужб.
Проголошення незалежності різні верстви чеського суспільства сприйняли з розумінням, а розпад ЧСФР у цілому був зустрінутий досить стримано, принаймні не як щось трагічне. Серед більшості чехів існувала переконаність у тому, що «розлучення» із Словаччиною підвищить шанси інтеграції їхньої країни в західноєвропейські структури. Тим більше, що для цього Чехія мала багато необхідних як економічних, так і людських ресурсів. Так, саме тут була зосереджена левова чистка паливної, енергетичної, металургійної, машинобудівної промисловості колишньої федерації, а також виробництво конкурентоздатних товарів (взуття, фарфор, художнє скло, пиво). А ще в період існування єдиної країни чеські підприємства «доводили» до певної якості ту частину словацьких виробів, яка йшла на експорт.
З перших кроків існування Чеської Республіки її економічні й політичні вектори дедалі більше спрямовувалися в бік Заходу. Квінтесенцією цієї орієнтації було прагнення стати членом ЄС і НАТО. Задля досягнення поставленої мети чеські військові підрозділи у складі миротворчих сил були відправлені до Хорватії, а в армії розпочалася структурна перебудова, Чехія приєдналася до програми НАТО «партнерство заради миру».
Завдяки успіхам здійснення економічних реформ Чехію відразу обрали за об'єкт для інвестицій не тільки багаті сусіди - Німеччина та Австрія, а й інші країни Заходу. Наявність в країні висококваліфікованої дешевої робочої сили стимулювала західних інвесторів вкладати кошти в її промисловість. Заохоченню іноземного капіталу сприяли помірковані заходи влади. Так, було прийнято закон про банкрутство збиткових підприємств (квітень 1993); уже під час проведення другого етапу приватизації на продаж були виставлені пивоварні компанії, підприємства комунального обслуговування та