Економічному зростанню сприяли зусилля, початі кубинським урядом для залучення іноземних інвестицій, легалізація долара у внутрішніх розрахунках, а також розвиток індустрії туризму.

Обмін валюти.

Обміняти валюту можна в бюро обміну банків. У готелях, ресторанах і магазинах приймають до оплати кредитні картки провідних світових платіжних систем, крім північноамериканських. До оплати не буде прийнята жодна кредитна картка, видана будь-яким банком США. Вільно приймаються туристичні чеки в американських доларах і у фунтах стерлінгів за однієї умови - якщо вони випущені не американським банком.

Внутрішня і зовнішня торгівля.

Практично вся внутрішня торгівля на Кубі знаходиться в руках держави. Розподіл товарів відбувається переважно за картковою системою. Обмежена кількість ненормованих товарів вільно продається за високими цінами, що встановлюються державою; визначені квоти на дефіцитні товари тривалого користування, наприклад, на телевізори і пральні машини, виділяються підприємствам, які, в свою чергу, здійснюють продаж цих товарів за високими цінами своїм співробітникам. Як і в інших країнах з неринковою економікою, на Кубі існує "чорний" ринок, наявність якого в поєднанні з корумпованістю державних чиновників певною мірою пом'якшує існуючу розподільчу систему. Потреби Куби в промисловому і транспортному устаткуванні, а також у нафті практично повністю покриваються за рахунок імпорту; значна частина промислових споживчих товарів, сировини і багато видів основних продуктів харчування також надходять з-за кордону. Понад 80% експортних надходжень Куба одержує від продажу цукру, іншими важливими статтями експорту є нікель і сигари. Станом на 1990 р., торговельний дефіцит Куби оцінювався у 2,2 млрд. дол. За даними на 1998, приблизно 45% зовнішньоторговельного обороту Куби припадало на країни Європи, 39% - на країни Латинської Америки і Канади і 16% - на Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Пріоритетними стали відносини з Канадою, країнами ЄС, Росією, Китаєм і Японією. Найважливішим завданням залишається подолання економічного ембарго з боку США. На початку 1980-х років Куба починає розвивати міжнародний туризм; для цього була проведена реконструкція туристичних об'єктів і розгорнута потужна рекламна кампанія. У 1998 кількість туристів зросла до 1 млн. чоловік. Планується на майбутнє збільшити їх кількість до 7 млн. осіб на 2020 рік. Уряд Куби починає створювати умови для інтеграції економіки країни в економічну систему країн Латинської Америки і Карибського басейну і розширювати діапазон економічної діяльності за допомогою створення в різних галузях спільних підприємств із європейськими, канадськими і латиноамериканськими компаніями. У 1994 на Кубі був створений ряд нових спільних підприємств за участі фірм Канади, Мексики й Ізраїлю.

1.2. Закономірності геопросторової організації і розвитку туристичного ринку країни-партнера

Потреба у відпочинку є однією з фізіологічних потреб людини. Але для того, щоб людина свій відпочинок проводила в подорожі, повинні скластися відповідні умови зовнішнього і особистого порядку, які б стимулювали потребу в туризмі. Крім того, не всі подорожуючі звертаються до послуг туристичних підприємств чи використовують їх частково (наприклад, тільки транспорт, прокат туристського спорядження). Таким чином, потенційний ринок споживача, який звертається за послугами (турпродуктом) до виробника складає лише частину населення. «(За деякими даними ця частина складає близько 10% населення певної території)»[10, 54].

Ринок туристичних послуг функціонує, задовольняючи платоспроможний попит населення, що формується на базі загальної потреби (загального попиту) під впливом об'єктивних умов та суб'єктивних чинників, які по-різному діють на різних рівнях соціально-економічного розвитку суспільства, на ринках різних ієрархічних рівнів. Обсягом платоспроможного попиту визначається потенційна ємність ринку споживача. Умови та чинники, що формують загальний попит, в залежності від спрямування та характеру впливу можна згрупувати по таких напрямках. Перша група об'єднує соціально-економічні умови розвитку та функціонування туризму та чинники їх диференціації. Це значний блок об'єктивних умов, вплив яких обумовлений масштабами їх дії. До умов загальносвітового рівня відносяться глобалізація суспільного життя та інтернаціоналізація багатьох сфер соціально-економічної діяльності; стан світового ринку та його складових, регульований низкою міжнародних угод та діяльністю міжнародних урядових і неурядових організацій; поступ науково-технічного прогресу. На регіональному рівні дія цих умов визначається нерівномірністю соціально-економічного розвитку країн, що впливає як на виробництво, так і на споживання туристичних послуг; інтегративними процесами різного порядку, що дає можливість, наприклад, шляхом введення єдиної валюти (євро) та спрощення візового режиму (Шенгенські угоди) стимулювати внутрирегіональний туризм; - функціонуванням фінансової сфери, що знаходить свій відбиток у коливанні курсів валют та відповідному коливанні попиту на туристичні послуги; - політичною стабільністю, оскільки конфлікти на довгий строк вилучають цілі регіони з туристичного обміну (наприклад, Балкани в 90-ті роки XX ст.). На національному рівні дія соціально-економічних умов найбільш яскраво відбивається у державній політиці стимулювання туризму, яка проявляється в правовому забезпеченні, економічній, в тому числі податковій політиці, у сфері зайнятості. За останні десятиріччя туризм став одним з основних джерел створення робочих місць, забезпечуючи зайнятість як кваліфікованої, так і некваліфікованої робочої сили. В країнах Європейського Союзу 19 млн