Виконання країною певних функцій в світовому туристичному процесі залежить від рівня розвитку національної індустрії туризму, яка здатна задовольнити як потреби національного, так і зарубіжного туриста завдяки створенню конкурентоздатного туристичного продукту. Створення такого турпродукту повинно базуватися не тільки на абсолютних цінностях, оскільки далеко не всі країни мають унікальні ресурси, а сусідні країни здебільшого мають тотожні ресурсні можливості, в той же час найінтенсивніший туристичний обмін спостерігається саме між сусідніми країнами, а спиратися на соціально-економічний і соціокультурний потенціал країни, здатний створити потужну індустрію туризму.

Тобто, саме внутрішнє середовище економічної діяльності індустрії туризму забезпечує її конкурентні позиції на світовому та макрорегіональному туристичних ринках. Тому в методиці дослідження національного ринку туристичних послуг так багато уваги приділяється оцінці середовища ринкової діяльності, бо визначення чинників і міри їх впливу дозволяє створити динамічні факторні моделі прогнозування ринкової ситуації та кон'юнктури на ринках вищого рівня, що робить дослідження об'єктивним і конструктивним. Методика дослідження внутрішнього ринку туристичних послуг ґрунтується на сполученні методів галузевого та територіального аналізу і має за мету визначення національної туристичної політики. Ця методика має конструктивне спрямування, основана на можливостях національного ринку і включає такі основні етапи: 1) оцінку умов та чинників функціонування національного ринку туристичних послуг; комплексний аналіз рівня розвитку національного ринку; Загальна схема дослідження виглядає таким чином: на першому етапі добираються чинники, визначаються їх факторні групи, факторні ознаки та параметри як кількісні так і якісні; на другому етапі чинники розподіляються на ті, що впливають переважно на розвиток внутрішнього ринку і ті, що впливають на зовнішньоекономічну діяльність; на третьому етапі зазначені чинники, розподілені за параметризованими факторними ознаками, розподіляються відповідно до характеру впливу на стимулюючі, стабілізуючі та лімітуючі.

Особливе місце серед чинників належить туристсько-географічному положенню. Цей чинник можна розглядати як комплексний, оскільки, з одного боку, він є лімітуючим, бо географічне положення країни - величина стала, а з іншого, його можна розглядати як стимулюючий, бо туристсько-географічне положення залежить від рівня розвитку національної транспортної мережі, її інтеграції в світову транспортну мережу, від науково-технічного рівня розвитку транспорту та інших складових інфраструктури.

Розділ 2. Чинники та умови геопросторової організації туристичного господарства в Кубі

2.1. Природно-рекреаційний потенціал розвитку туристичного ринку Куби

Республіка Куба - держава і найбільший острів - розташована на архіпелазі Великих Антильських островів. Територія Республіки Куба становить 110,86 тис. кв. км. Вона включає, крім однойменного острова, майже 1600 дрібних прибережних острівців і острів Хувентуд (колишній Пінос). Острів Куба витягнутий у широтному напрямку на 1260 км, омивається на півночі і сході Атлантичним океаном, на півдні - Карибським морем, західний край острова розташований у Мексиканській затоці. На відстані 145 км на північ від Куби знаходиться півострів Флорида, відокремлений від Куби Флоридською протокою; на сході Навітряна протока шириною близько 90 км відокремлює від Куби острів Гаїті.

Берегова лінія Куби, ускладнена численними затоками, півостровами і прибережними рифами, має загальну довжину близько 5746 км. На північному узбережжі острова переважають рівнинні й ерозійно-тектонічні береги, на південному сході - скидні прямолінійні, на південному узбережжі і на острові Пінос - дельтового типу і біогенні (коралові і мангрові). Численні глибокі затоки - "сумки" - з прекрасними бухтами Кабаньяс, Маріель, Гавана, Матансас, Нуевітас, Ніпе - на півночі, Сьєнфуегос, Сантьяго-де-Куба, Гуантанамо - на півдні.

Природні райони. Західний район відрізняється мозаїчністю геологічної будови і рельєфу, найбільшим проявом тропічного карсту. Має великі ресурси підземних вод. Природні ландшафти майже повністю замінені сільськогосподарськими угіддями і міською забудовою. Центральний район включає гірський масив Гуамуая, оточений рівнинами і височинами. Густа річкова мережа, багато боліт. Ліси збереглися в горах, переважно в ущелинах, на рівнинах - плантації різноманітних сільськогосподарських культур. Центрально-східний район найбільш рівнинний. Ліс геть увесь винищений і замінений плантаціями цукрової тростини, а на височинах - пасовища. Південно-Східний район - гірський, із сильно розчленованим рельєфом і відносно повноводними ріками. У горах - ділянки тропічних лісів, на схилах - плантації цукрової тростини і кави, пасовища, південний район (острів Пінос). Значна частина лісів знищена, великі площі зайняті плантаціями цитрусових і пасовищами.

Рельєф. Рельєф переважно рівнинний. Морські акумулятивні й абразійно-акумулятивні, місцями східчасті рівнини займають периферичні частини острова Куба (півострова Гуанаакабібес, Сапата), південь острова Пінос і найближчі архіпелаги. Для внутрішніх районів країни характерні дельтові (флювіально-морські) й ерозійно-акумулятивні (флювіальні) рівнини, що часто утворюють підніжжя центральних височин, а також великі денудаційні рівнини, які сформувалися на виходах корінних порід. Височини і гори займають близько третини території Куби. На заході вони представлені серією горстових масивів (висоти 400-600 м), що утворюють Кордильєру-де-Гуанігуаніко. Численні височини, висотою не більше 400 м (Гавана-Матансас, Бехукаль-Мадруга, Санта-Клара, Нороесте-де-Лас-Вільяс), розташовані уздовж головної осі острова. У центрі острова Куба піднімається глибоко розчленований масив Гуамуая (висоти до 1156 м - вершина Сан-Хуан). На сході переважають останцеві височини (Сьєрра-де-Кубітас, Сьєрра-де-Нахаса, Маньябон).

Найвищі гори займають крайній південний схід країни. Уздовж південного берега простягається сильно розчленований масив Сьєрра-Маестра (висота до 1974 м - вершина Туркіно, найвища точка Куби). На сході розташована група горбистих масивів (Сьєрра-де-Ніпс, 995 м, Сьєрра-дель-Крісталь, 1231 м, Кучільяс-де-Моа, 1139 м, Кучільяс-де-Тоа, 1011 м, Сьєрра-дель-Пур'яль, 1181 м). У