Завершальні дії у поштовху закінчуються опусканням штанги на поміст. Цей період може виконуватись двома способами: 1) переміщення ваги вниз, супроводжуючи гриф руками до рівня пояса чи до торкання дисками помосту; 2) опускання ваги на груди, а потім – на поміст.

Найбільш раціональним є перший спосіб опускання штанги.

1.3. Система „важкоатлет-штанга” як система автоматичного управління.

Системою називається сукупність елементів, функції яких взаємопов’язані і скоординовані для виконання певного загального завдання.

Для успішного виконання рухового завдання важкоатлет, який взаємодіє з механічним пристроєм – штангою, повинен враховувати її динамічні властивості і відповідно координувати свої рухи.

В цій системі важкоатлет виступає як джерело енергії, що приводить в рух штангу, і разом з тим як регулятор, який дозує цю енергію. Система „важкоатлет-штанга” становить систему автоматичного управління з внутрішніми і зовнішніми зворотніми зв’язками.

Управління рухом системи „важкоатлет-штанга” здійснюється згідно з принципом програмового управління. Будь-яка точка штанги переміщується в основному в салітальній площині. Для аналізу рухів спортсмена необхідно знати дві складові руху – вертикальну і горизонтальну. Завдання управління рухом у вертикальному напрямі – підняти штангу на потрібну висоту з необхідною швидкістю. Завдання управління рухом у горизонтальному напрямі – створення найбільш вигідних кутових співвідношень в кінетичному ланцюгу важкоатлета, які забезпечують виконання вправи з найменшими втратами енергії, а також утримання вертикальної проекції центра тяжіння системи в межах ефективної площі опори для збереження рівноваги.

По А.М.Амосову, програма обумовлює закономірність зміни системи у просторі і часі. Програма закладена в структурі самої системи і реалізується під дією певних зовнішніх впливів. Людина володіє множиною програм, які створюються в процесі її розвитку під дією зовнішніх впливів. Рухові програми безпосередньо якісно видозмінюються і удосконалюються у процесі тренування.

Необхідна умова формування програм – наявність певного об’єму інформації.

Система „важкоатлет-штанга” характеризується здатністю до самоналаштування. Такі системи називаються в кібернетиці само утворюючими. У процесі роботи таких систем можливі різноманітні включення, переключення, виключення окремих елементів, а також змін їх взаємодій і самої структури.

Самоутворення, або самонастроювання в системі „важкоатлет-штанга” може відбуватись в основному за рахунок вдосконалення рухів важкоатлета в результаті пошуку кращого варіанту. Мотивом такого самоутворення є необхідність досягнення мети з найбільш економним використанням енергії і найкращою якістю регулювання рухів. Процес оволодіння спортивною технікою – приклад роботи такої системи. Тривалість засвоєння спортивної техніки залежить від індивідуальних якостей важкоатлета, так і від знань та досвіду тренера, який повинен допомагати спортсмену досягти найкращої спортивної майстерності.

В само утворюючій системі відбувається безперервне „підлаштовування” параметрів. Наприклад, важкоатлет при недостатній швидкості штанги може виконати вправу за рахунок більш глибокого підсіду, під час витискання штанги відхилити тулуб та інше. В багатьох випадках такі дії можуть бути непередбачені руховою програмою.

Однією з важливих характеристик системи автоматичного управління є частотна характеристика. Вона визначає можливості системи відпрацьовувати без спотворень вхідні сигнали необхідної частоти. Чим вища частота , яку повинна відтворити система, тим більш високою швидкодією вона повинна володіти. Це повністю відноситься і до системи „важкоатлет-штанга”. Чим вищі швидкісні здібності спортсмена, тим кращий у нього спортивний результат.

Металевий гриф штанги, на кінцях якого встановлюють диски, прогинається під час вправи і диски виконують коливальні рухи. На даний момент встановлено, що виконання вправи важкоатлетом буде більш ефективним, якщо він правильно використовуватиме пружні властивості грифу, тобто врахує коливальні рухи дисків штанги. Важкоатлет повинен володіти відповідними швидкісними здібностями, щоб реагувати в потрібний момент на рухи дисків штанги. Тому дуже важливо розвивати такі здібності.

Частотна характеристика важкоатлета визначається типом його вищої нервової діяльності і фізичним розвитком.

Рухи важкоатлета – це результат дії зовнішніх і внутрішніх сил. Одні зовнішні сили діють постійно, наприклад, сила тяжіння спортсмена, інші – тимчасово, тільки під час виконання вправи, наприклад вага штанги, її сила інерції, деякі складові реакції опори.

До внутрішніх сил відносяться сили тяги м’язів, які переміщують окремі ланки кліматичного ланцюга важкоатлета. Управління цими переміщеннями здійснюється центральною нервовою системою на основі інформації, що надходить від спеціальних датчиків – м’язевих, сухожилкових і суглобових рецепторів.

М’язи можуть працювати в різних режимах. Основні з них три, під час яких прояв сили відбувається:

без зміни довжини м’язів (долаючий або міометричний режим);

із зменшенням довжини м’язів (долаючий або міометричний режим);

із збільшенням довжини м’язів (уступаючий дбо пліометричний режим).

Гранична величина сили, що проявляється в дуже повільних рухах, незначно відрізняється від граничної величини сили, що проявляється в ізометричних умовах. Під час швидких рухів гранична сила значно зменшується з підвищенням швидкості. Під час усиупаючого режиму сила, що проявляється може перевищувати по величині силу, яка проявляється під час статичного режиму, в 2 роки.

Під час виконання важкоатлетичних вправ використовуються всі режими роботи м’язів. У відповідності з певним режимом м’язової роботи розрізняють статичні і динамічні силові здібності важкоатлета. Від перших залежить здатність атлета розвивати силу в тих чи інших позах, від других – здатність надавати штанзі прискорення.

Статична сила вимірюється динамометром, динамічна може визначатись, наприклад, за допомогою аксельрометрів (датчиків прискорення) або розрахунковим шляхом.

Управління м’язами, як вже зазначалось, здійснюється центральною нервовою системою. З точки зору біокібернетики, управління – це організація цілеспрямованих впливів, результатом яких є перехід системи з одного стану в інший.

Зміна стану систем може проявлятись як в механічних переміщеннях, так і в складних психофізіологічних процесах, пов’язаних із зміною активності