План:

Розділ 1. Постання української мови.

Розділ 2. Мова народна й літературна.

a). Народна мова як джерело літературної.

б). Розвиток літературної мови не можна ґрунтувати тільки на мові селянській.

в). Вплив говірок на мову літературну.

Розділ 3. Українська мова в історії.

а). В історії України.

б). Польська доба 1569-1654 років

в). Московська доба 1654-1798 років

I. УКРАЇНА І ПЕРВІСНЕ ВИНИКНЕННЯ МОВ

На сучасному етапі розвитку науки можна з великою вірогідністю твердити, що в передісторичну добу на значній території України (як і, очевидно, на деяких інших європейських територіях - наприклад, у Греції) були поширені мови кавказького типу. Вони брали активну участь у тих мовотворчих процесах, які відбувались на той час на українській території - зокрема, взаємодіяли з індоєвропейськими мовами, прабатьківщина яких, на думку низки дослідників, знаходиться в Північному Причорномор'ї.

Мови сучасного Кавказу - картвельські, абхазо-адигські, нахсько-дагестанські - є залишком того доісторичного мовно-культурного світу, до якого належала Україна. Як писав один із найталановитіших німецьких учених Й.Г.Гердер, "залишки найдавніших народів, мов можна зустріти на всій землі саме в горах чи віддалених ділянках суходолу". Твердження про збереження архаїчних мов у горах повністю відповідає сучасним положенням того розділу мовознавства, який вивчає в історичному розвиткові територіальне поширення мов.

Отже, ті мови, які тепер поширені на Кавказі, раніше охоплювали значно ширшу територію. Зокрема, ще за кілька тисяч років до н.е. мови кавказького типу звучали не тільки в Україні, а й у Малій Азії, тобто сучасній Туреччині (хаттська мова), в Месопотамії, тобто сучасному Іраці (шумерська мова) тощо. Подібну ситуацію маємо з баскійською мовою: раніше вона була поширена на великих просторах Західної Європи (Іспанія, Франція, Британія, Ірландія), а тепер збереглася лише в районі Піренейських гір.

Для з'ясування важливих питань доісторичного мовного життя України і навіть загалом для вивчення проблеми походження людської мови як такої велике значення мають сучасні кавказькі мови. По-перше, родинні зв'язки між східною та західною ґрупами північно-кавказьких (гірських кавказьких) мов, а тим більше між обома цими ґрупами і південнокавказькими (картвельськими) мовами свідчать про дуже давнє їх розділення. По-друге, картвельські мови (грузинська, мегрельська, лазька, сванська), а так само баскійська і шумерська, належачи до однієї з мовних прародин ("ностратичної"), водночас виявляють і родинні зв'язки з північнокавказькими мовами, які входять в іншу надродинами ("палеоєвразійську"). Ця уявна суперечність може, здається, тлумачитись лише так: і картвельські мови, і баскійська з шумерською відображають спорідненість між самими мовними надродинами і, отже, становлять своєрідний центр доісторичного мовотворчого процесу в Євразії.

Крім того, слід сказати, що найдавніші мови Африки (койсанські або "палеоафриканські"), які зараз існують лише на півдні Африки, раніше були поширені далеко північніше, аж до Єгипту, і навіть, за припущеннями дослідників, могли сягати Кавказу. Припущення про спорідненість цих давньоафриканських мов із мовами Євразії (передусім північнокавказькими) висловлювалося раніше і тепер отримало додаткові підтвердження. Якщо ця думка в майбутньому буде остаточно обґрунтована, то це означатиме, що кавказькі мови - зосередження зв'язку між трьома великими мовними об'єднаннями Старого Світу.

Слід зазначити, що час можливого розходження названих мовних надродин має бути дуже давнім, принаймні недалеким від поширення людини сучасного виду 30-40 тисяч років тому. Мови інших надродин (американські індіанські, австралійські, більшість африканських) виявляються за своєю структурою новішими і такими, що поширювалися пізніше.

Таким чином, середземноморсько-чорноморсько-кавказький район може виявитися центром виникнення і найдавнішого поширення мов не тільки Старого Світу (Афроєвразії), а й Землі взагалі.

II. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ВИСВІТЛЕННІ І.ОГІЄНКА

Серед величезного доробку І.Огієнка дуже вагоме місце посідають дослідження з питань розвитку та функціонування української мови. Це пояснюється таким поглядом ученого на значення мови для нашого народу: "Мова - душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова - житиме й народ як національність. Не стане мови - не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом... Ось чому мова має таку велику вагу в національному рухові. Тому й вороги наші завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити її дощенту".

Із багатьох досліджень І.Огієнка, присвяченим різним аспектам функціонування, унормування та походження української мови, своєю фундаментальністю виділяється "історія української літературної мови", де в історичному розрізі показано всьому світові той тернистий шлях, яким пройшла ця мова, поки набула сучасної форми.

У вступній частині цієї праці відзначає, що українська літературна мова народилася в нас у глибоку давнину, ще перед офіційним прийняттям християнства, тобто перед 988 роком. Функціонування її дуже довге й змістовне, повне величних і драматичних сторінок, яких не знала в своєму розвитку жодна з літературних мов світу. [...] Українська народно-розмовна, як і інші слов'янські мови, зачалася в глибоку праслов'янську давнину, ще задовго до Різдва Христового, і протягом багатьох століть зростала й зростала аж до нашого часу. Українська, білоруська та російська мови зростали незалежно одна від одної, й т.зв. "праруської" спільної мови ніколи не було, - зауважує І.Огієнко. [...]

"Історія української літератури" І.Огієнка складається з 3-х частин: I. Українська мова; II. Розвій української літературної мови; III. Стан української літературної мови. [...]

Слов'янські мови за Йос.Добровським, Шафариком, Копітаром (чехи) спочатку ділили на 2 групи, пізніше стали ділити на 3: східні, західні та південні. Це географічний поділ, а