богослужінь літургійного дня: читання на вечірній, повечерії та утрені, тропарі, кондаки і читання на літургії та ін., в т.ч. дата Пасхи. Новий етнос ви-ростав з попереднього материнського етносу і водночас суттєво відрізнявся від нього – як дитина відрізняється від матері. Особливо значні відмінності між материнським і синівським етносом виникають при переході до нової 1596-річ-ної епохи, а найбільші – при переході до нового 7980-річного циклу. Згідно з християнською традицією час від творення світу до кінця світу становить 7980 ро-ків і складається з 15-ти Великих миротворчих кругів по 532 роки. Цикл 7980 ро-ків унікальний тим, що в ньому, починаючи з будь-якої умовної дати, повто-рюються всі особливості руху Сонця і Місяця. З цієї причини цей цикл вико-ристовувався християнами для розрахунку пасхалій, через що й називався “” .
На основі всього сказаного вище випливає, що сотворення світу у 5969 ро-ці до н.е. – це дата народження нового етносу в тілі геосоціальної істоти “Україна”. А оскільки ця дата збігається не лише з початком нової епохи, але й початком нового циклу (нового світу), то зміна етносів водночас була і зміною рас. Таким чином, сутність сотворення світу у 5969 році полягає в народженні нової – арійської – раси, представленої новонародженим етносом з Гіперборейського расотворчого казана (або, як його ще називають, “українського етнотворчого казана”).
На території Гіпербореї арійці створили державу “Сонцеподібну Аратту”. Важливо, що назва “” “Та”, ймовірно, означає “земля”, порівняйте з єгипетським Та-Рус (земля русів), латинським Терра (земля, територія ), кельтським Тара (сакральний центр, “земля Сонця”, порівняйте з українським “підсоння” – земля під Сонцем). (“арія-та”, тобто “аріїв земля”) зафіксована і на гли-няних табличках з прашумерськими письменами, знайдених в основному в Подунав’ї (т.з. археологічна культура Кереш, VI тис. до н.е.), і на .
Найголовнішим було те, що арійці в порівнянні з іншими расами володіли незрівнянно вищою здатністю до творчості. Саме завдяки цій принципово новій якості стала можливою грандіозна перебудова всієї системи життя тогочасного людства, відома під назвою “” .
Почався стрімкий перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства, головними особливостями якого :
1) формування стада свійських тварин у складі рогатої худоби і свині;
2) вирощування кількох видів пшениці, а також ячменю;
3) вдосконалення зброї (лук і стріли) та виробів з каменю;
4) виробництво керамічного посуду;
5) винайдення прядіння і ткацтва (в тодішній України було винайдено перший ткацький верстат і колесо);
6) різкий розвиток водного і наземного транспорту (лижі, сани, вози).
Революційні зміни в матеріальній сфері супроводжувались не менш принциповими змінами у світогляді та соціальній організації.
Ймовірно, що головна самоназва першого арійського етносу звучала як “руси” з епітетами “арії”, “ярії”, “орії”, “аратти”. Ця самоназва, яка початково означала “сонячний, життєспроможний, божественний, ярий”, поступово набула й інших значень:
1) “шляхетний”, “справедливий”, “благородний”;
2) “землероб”, “орач світу” (порівняйте з латинськими: arator, aratoris – орач; aratrum – плуг; aratura – оранка).
По суті, назва “арії” почала означати гармонійне поєднання високої духовності і передових землеробських технологій. Завдяки жерцям Шу-нуна оранка землі була перетворена на священнодійство, на працю-молитву до вер-хов--ного сонячного бога Ора () . З тих часів походять латинські oratoria – ораторське мистецтво, риторика, красномовство, і oratorium – молитвенний дім, .
Найбільше археологічних знахідок матеріальної культури припадає на гіперборейську периферію – Подунав’я. Вірогідно, що саме в цьому районі знаходився своєрідний центр ділової активності арійської Сонцеподібної Аратти (держави першого арійського етносу). Тому цей район називають Подунайською Араттою. Ймовірно, що остання мала , який був “філією” головного арійського святилища – подніпровського Шу-нуна (Кам’яна Могила біля Мелітополя). Саме в Шу-нуні вперше наводяться імена і діяння багатьох божеств, патріархів та героїв, які пізніше утвердилися в культурі сумерів (шумерів) та інших індоєвропейців.
Встановлено, що сумери вважали Аратту своєю батьківщиною і дуже шанували Шу-нун. Його іменем пізніше назвали одне з найдавніших міст . Кілька сумерських бібліотек, що дійшли до наших часів, містять копії записів з подніпровського духовного центру. Делегації сумерських жерців періодично приходили до Шу-нуна і залишали записи про найважливіші події, останній запис датовано 2530-м роком до н.е. Вірогідно, що задовго перед цим функцію головного арійського святилища вже виконував новий духовний центр, зміщений на північ.
Що нам ще відомо про Аратту? Наприклад, те, що вона не знала рабства. Серед відомих записів Аратти лише один раз згадується слово раб, і то лише як “раб плуга країни” – тобто це міг бути і жрець, зобов’язаний починати оранку та інші роботи сільськогосподарського циклу.
Археологія свідчить, що пізніше активність аріїв почала зміщуватися з Подунав’я на північ, де виникла Нова Гіперборея – Придніпровська Аратта (Трипільська археологічна культура). Перший етнос Сонцеподібної Аратти (5969-5434) став перехідною ланкою між статичним старим і динамічним новим світом. Це був своєрідний “експериментальний зразок”, предтеча, діючий прототип нового, творчого мислення і нової соціальної організації. Тому на ньому ніяк не можна було зупинятися – потрібно було негайно зробити наступний крок. Річ у тім, що в період 5969-5434 р. до н.е. новонароджена арійська раса ще живилась традиціями і мудрістю допотопної бореальної раси. Проте настав час розірвати “пуповину” і почати самостійне існування. Для цього треба було почати розвиток на новій території. Нею і стало Дніпро-Дністерське межиріччя, де почався новий етап розвитку арійської спільноти.
Згідно з наявною інформацією, саме в 5508 році до н.е. відбулося заснування (або освячення) в Києві нового духовного центру (замість гіперборейського Шу-нуна) і
