До початку суцільної колективізації в колгоспах панувала “поденщина”. Іноді доходи розподілялися по їдцям або кількості робітників в сім’ї. Колгоспцентр СРСР у директиві від 6 червня 1930р. “Про оцінку і облік праці у колглспах” висловився за впровадження нової економічної категорії – трудодня, який давав змогу враховувати не тільки кількісні, а й якісні результати роботи. У 1932р. переважна більшість колгоспників до організації праці за трудоднями. Проте в самому порядку нарахування їх існувало багато недоліків. Один з найсерйозніших – дискримінація праці польових працівників викликана насамперед бюрократизацією управлінської сфери через відсутність справді демократичних норм у примірному Статуті сільськогосподарської артілі. У 1930-1931рр. У колгоспах створювалися тимчасові бригади – на період сільськогосподарської кампанії. Непостійний склад пригад і незакріпленність робочої худоби, реманенту, земельних ділянок тягли за собою знеосіблення і зрівнялівку. Під час збиральної кампанії і обмолоту запанував цілковитий розгардіяж і безладдя. Бригади розпалися, на ровоту виходив хто хотів, праця організована не була. Планів не мали. Роботу зволікали. Хліб осипався, просапних не збирали зовсім. Розкрадвння пішло навалою, вдень і вночі з поля возили на очах у всіх, розтягали колгоспний хліб. Обліку не було.

Партійний вплив на стан справ у колгоспах відчувався слабо. З кількісного та якісного боку, а також за своєю організаційною структурою партійні організації не стали на належній висоті. Нечисленність сільської парторганізації і специфіка складу(переважали члени партії, які займали керівні посади, а також агрономи, лікарі, вчителі та інші спеціалісти) перешкоджали переходу від територіального до виробничого принципу в її побутові. А життя вимагало розв’язати питання про організацію партійного осередку безпосередньо в колгоспі. У лютому 1931р. ЦК партії прийняв “положення про осередок ВКП(б) у колгоспах”. Відповідно до нього сільські осередки в районах суцільної колективізації обов’язково мали бути перетворені на колгоспні. Найпоширенішими були міжколгоспні організації, які об’днували по 5-6, а іноді більше 10 колгоспів у кількох населених пунктах. З жовтня 1930р. до кінця п’ятирічки на Україні через кожних два дні з’являлася нова машинно-тракторна станція. Наприкінці 1932р. в республіці діяло їх 592 – обслуговували половину колгоспів, переважно великих. Та розгортання мережі – лише частина справи. Активно впливати на організаційно-господарське зміщення колгоспів МТС ще не могли.

При аналізі причини дезорганізації колгоспного виробництва не можна відкидати неготовності основної маси колгоспників до колективної праці. Дрібнобуржуазна психологія середнього селянина, який раптово для себе опинився в колгоспі, нерідко виявлялася в низькому рівні дисйипліни, безвідповідальному ставленні до усуспільненого майна й худоби, байдужості до всього, що було за межами власної присадибної ділянки. І всеж безуспішність спроб реалізувати в масовому масштабі заходи щодо організаційно-господарського зміщення колгоспів, які добре себе зарекомендували в передових артілях, пояснювалася, насамперед, не особливостями селянської психології, а руйнівним впливом продрозкладки. З одного боку селяни не могли почути себе господарями у власному колгоспі, тому що вироблена колективною працею продукція не стала власністю колектива. З іншого боку, вони знали, що колгоспи утворенні шляхом об’єднання їхніх власних засобів виробництва. Колізія розв’язувалась просто: колгоспники починали забирати продукцію, вироблену в громадському господарстві, до її оприбуткування і вивозу. Такі дії кваліфікувалися як крадіжка. У 1932р. крадіжками займалися від 85 до 90% колгоспників. Крали, щоб забезпечити себе продуктами харчування або щось заробити прдажею. На ринку, який існував практично нелегально, ціни на продукцію сільського господарства до кінця першої п’ятирічки зросли в 30 разів. Колгоспники застосували своєрідну тактику соботажу хлібозаготівель: намагалися приховвти при обліку справжні розміри врожаю, залишали зерно в соломі при обмолоті, щоб згодом потайки перемолотити її другий раз – для себе.

Замість того, щоб покінчити з виробничими відносинами, які змушували колгоспників красти власну продукцію, Сталін та його найближче оточення обрали шляхи репресії. Хоч давно вже було оголошено про ліквідацію куркульства як класу, Молотов знову заговорив про загрозу збоку куркуля, який нібито організував на селі розкрадання хліба та іншого колгоспного добра, аби шкодити громадському господарству колгоспників, виконанню ними державних завдань. ВЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1932р. прийняли постанову “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності”. Відповідно до цього законодавчого акту розкрадання майна колгоспів і кооперативів каралося розстрілом, а за пом’якшуючих обставин – бозбавлення волі на строк не менше 10 років. 22 серпня 1932р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли постанову ”Про боротьбу із спекуляцією”.Спекуляція каралась ув’язненням в концтаборі на строк від 5 до 10 років без права застосування амністії.

Руйнівний вплив продрозкладки на продуктивні сили сільського господарства повною мірою виявився 1931р., коли в