Ол. Ковалевський. Під цим стягом української державности став у кипучій праці й Ол. Ковалевський (нар. 1890. р.) — свого часу активний представник українського студентства в Петербурзі, що йшов поруч з Нероновичем, секретар студентського органу «Український Студент» (Петербург) та починаючий тоді критик і публіцист. Пригадуються часи, що в'яжуться з його іменем. Був рік 1914. Рік ювілейних свят Шевченка. Українське громадянство в Петербурзі і українське студенство також готувалося до тих свят. Готувалося належно відзначити ці дні й українське студенство Психо-Неврологічного Інституту у своєму селі Смоленському за Царським городком Петербургу. Мала бути Академія сполучена з концертовим ранком в один з днів того свята. Українське земляцтво й гурток ім. Шевченка створили для того сцеціяльний Комітет. Цей Комітет увійшов у зв`язок з усім організованим українським студенством Петербургу, запрошуючи взяти найактивнішу участь, а також запросив найвидатніших представників науки й мистецтва. Академія ця мала відбутися в одній з ліпших і більших авдиторій, відповідно до свята оздобленій. Все було приготовлено. Ранком о год. 10. в призначений день мало початися свято. Раптом десь коло год. 9., коли вже стежки Царського Городка почали рясніти гостями та студенством Інституту, що мешкало в Петербурзі, проф. К. Жаков, як професор, що завідував студенськими громадськими справами й їх організаціями, повідомив Комітет про наказ, що його було одержано від адміністративно-поліційних чинників, про заборону Академії. Авдиторію й будинок (Проти¬алкогольна клініка) було замкнено, а з міста появилася кінна поліція, що почала оточувати головну будову Інституту. Проте будова ця щохвилини наповнювалася студентством, що різними шляхами добивалося сюди. Серед нього, крім студентів психо-неврологів було вже чимало і з інших високих шкіл Петербургу. Всі хідники будови були переповнені. Комітет рішився на демонстративне свято. За кілька хвилин у головному коридорі, коло кутка, де містилася українська книгозбірня, появився портрет Шевченка, оздоблений рушниками і квітами та влаштовано зі столу трибуну, на якій появилися два студенти-гості. Були це представники Української Студентської Ради О. Ковалевський і Неронович. Гучним зривом оплесків привітав їх переповнений коридор.

Тимчасом поліція, оточивши будову Інституту, нікого вже не пропускала. Чимало людей залишилося поза її кордоном у полі та з зацікавленням слідкувало за вікнами Інституту. З огляду на те, що поліція бачила в помешканні силу студентства — почала вона вимагати пропуску її до будови, на що Президентом (Ректором) Інституту професором М. Бехтеревим було дано категоричну відмову. Залишалося стояти назовні, оточивши будову. А в самому Інституті вже розпочалося демонстративне свято. Першим промовив О. Ковалевський. На початку його промови у вікні було вивішено український прапор, що було зустрінуто гучним відгуком тих, що залишилися за поліційним кордоном і не розходилися. Серед поліції наступив хвилевий переполох. До будинку Інституту знову з'явився поліційний урядник з вимогою пропустити поліцію до помешкання. І знову дістав відмовну відповідь.

А тимчасом з вуст О. Ковалевського лунали вже гарячі слова українського змагання, що захоплювали присутніх своїм змістом і настроєм. Але скінчити не довелося. На вимогу ректора свято було перервано й закінчено співом «Заповіту». Прапор знято. Але розходитися було неможна. Поліція продовжувала оточувати Інститут. Відпоручники «Ради студентських представників» Інституту вели переговори з ректором. Поставлено було умову, що всі звільнять будову, як тільки залишить її поліція і зніме облогу. Переговори між представниками студентства і ректором, а потім ректором і поліцією тяглися, а тимчасом ми ближче знайомилися між собою. Було це знайомство, що не малу ролю відіграло вже в пізніших роках нашого руху й життя. Зрештою, десь коло 3 год. попол. поліція знялася і від'їхала геть. Ми були вільні й могли відійти. Такий спомин. А чимало є й других. Ось хоч би кілька рядків зі споминів О. Лотоцького про О. Ковалевського, а то вже в галузі його публіцистичної діяльности: «Коли в «Современном Міре» видруковано було статю Г. Алексинского про Союз Визволення України, представники української студентської організації звернулися до П. П. Мілюкова, щоб умістив у «Речи» спростовання на сю статтю; таке спростовання за підписом А. К-ій (автором