Реферат - Українська Вороніжчина в культурному житті України
42

береться творити нову Україну за границями Польської держави». М. Грушевський, Історія України-Руси, т. VIII., частина II. 3) Полное Собр. Законов, 1707., ч. 2140, 2155. 4) там же, 1775., ч. 14365. Черкаси, черкаські люде — московська назва для українських козаків. Походження цієї назви різно виводять, але більш цікаве пояснення дають деякі історики, що гол. на основі Воскресенського літопису виводять козаччину від людности — Чорних Клобуків, і переносять на українське козацтво. 5) На ці полки не треба дивитися тільки як на військову одиницю. Це перш за все була одиниця адміністративна. Ціла територія того часу поділялася також на полки-провінції. 6) В Острогозькому повіті поселення німецьких колоністів, а саме — Рібенсдорф, що виникло в р. 1765. в кількости 72 родин; на 1900. р. було тут 1700 душ. 7) Т. Олесевич: Статистичні таблиці українського населення СССР, за переписом 17. грудня 1926. 8) Проф. С. Шелухин у своїй праці «Україна» каже, що «Україна ніколи до р. Дону не доходила, за виключкою гирла його. І тепер етнографічний кордон України далеко не доходить до р. Дону. Донщина й донські козаки ніколи Україною й українськими не вважалися і не називалися». («Україна», Прага. 1936/7, стор. 25.). Таке твердження не зовсім відповідає дійсному становищу. Вже з зазначеного нами етнографічного кордону бачимо, що в одній своїй частині йде він по р. Дону (див. Ліски та ін.), а сама суцільно-українська територія цього краю, названого Центральною Радою — «Подоням» (за р. Доном), тісно межує з властивою Донщиною. Щодо останньої, то є загально відомо, що тільки т. з. Верхові донські козаки не є українцями. Донці — середньої частини мають вже чималу примітку українського, а у Низових Донських козаків, — як зазначує Семенов, «Великорусский елемент» — цілком подавлений «малорусским». До того ще треба додати, що, крім української мови, підтвердження цього можна бачити з одного боку в самих прізвищах («Запорожець» та ін.), а з другого — в українських звичаях, що до останніх часів там заховалися. 9) Цікаві спостереження над народом та його побутом у цьому краї дає англійський мандрівник початку XVIII. ст. проф. Кембріджського Університету М. Едуард-Даніель Кларке. Він проїздив частиною Воронізької губ., заселеною українським народом. В дорозі між Павловськом і Вороніжем уперше зустрівся з українцями і вражіння від цієї зустрічі подав у своїй книзі: »Part the First, Russia, Tartary and Turkey«, London, 1811. Кажучи про місцевий тип українця, Кларке характеризує його такими словами: тип цей — «цілком різниться від населення решти Росії. ...Вони більш шляхетної раси; повніше й ліпше виглядають аніж росіяни (the Russians), а також перевищують їх у всьому, чим може один вид (class) людей бути поставлений над другим. Вони чистіші, працьовитіші, честніші, чемніші, хоробріші, гостинніші, релігійніші, і, звичайно, менш мають забобонів». Ще ліпше випали для англійського подорожнього місцеві українці, коли він зустрівся з ними в слоб. »Locova Sloboda«. Найбільше вражіння зробили на нього тут — чистота й охайність. Зовнішність українських хат з їх садками нагадала йому англійські села. І взагалі — «це третя нація (англійська) — каже він — з житлом котрої я порівняв українські хати; с. т. вони, будучи назовні подібними на валійські (wolsh), в середині на норвезькі, садами й надвірними будовами нагадують житла англійського селянства». Зрештою, порівнюючи побут українців і росіян цього краю, підкреслює він відміну між цими націями таким по міченням: «Відміну між цими двома народами можна встановити без найменшого розпитування за вражаючим контрастом між брудом і чистотою». Подаю за оглядом проф. Д. Дорошенка в »Die Ukraine im Lichte der Westeuropaischen Literatur,«, Abhandlungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes in Berlin«, 1927., B. I. 10) «Странник», 1897. 11) Див. Б. Грінченко, «На безпросветном пути». 12) Більше про нац.-культурний рух див.: Арк. Животко, «Визвольний рух на Подоню», Львів, Літ.-Наук. Вісник, 1926/27. 13) Див. мою брошуру «Острогожчина», Прага, 1942. 14) В попередніх своїх публікаціях я помилково називав часопис: «Праця». 15) С. Кириченко, Освітня праця серед українського населення Союзних Республік, «Радянська Освіта», 1925. XI. 16) «Пролетарська Правда», Київ, І. XI. 1928. 17) «Лист з Вороніжчини», «Нова Україна», 1925, ч. 2—3. 18) Зонин, Украинизация и перевыборы Советов Россо¬шанского района ЦЧО, «Революция и национальн.», 1931. 19) Віль, «Вдаримо по недооцінці нацполітики», «Зоря Комуни», Россош, 1932., ч. 59. 20) А. Гофман, Загальне навчання серед нацменшостей, «Комуністична Освіта», 1931., ч. 2 — 3. 21) Книжная продукция СССР. Москва, 1930. 22) Авдієнко, Загальне навчання на Україні, додаток Г. «Періодичні видання на Україні», ст. 98 — 111. 23) Року 1837. переглянув М, Костомаров акти козацького слобідського полку в Острогозькому Архіві повітового суду. На основі цих актів приступив до писання історії Острогозького полку, до якої мали бути долучені вибрані ним акти. Праця ця пропала під час поліційної ревізії в нього в році 1847. 24) Українська преса, подаючи про цю виставку писала замісць: — «Острогозький» повіт — Острозький. Те ж саме можна часто здибати аж до сьогодні. Так, напр., Є. Пеленський, даючи рецензію на кн. Д-ра Я. Рудницького: «Українські місцеві назви», виправляє автора, при чому замісць поданого Я. Рудницьким — «Острогозьк» зазначує, що має бути — «Острозьке». (Кр. В. 1942..Ч. 23.). Такі помилки треба вважати наслідком з одного боку змішанням назви Острогозьк на Вороніжчині

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17