Родини, хрестини, весілля, смерть і похорон — все це зв'язано було з різними обрядами й звичаями. А головно весілля, таке відмінне від того, як воно перебігає у сусідів — «руських». Від заручення до весілля — це ціла доба, пов'язана низкою обрядів-свят, що починаються від подавання рушників до властивого весілля. Не скрізь на Подоню кажуть — «подавати рушник». В деяких місцевостях можна чути — «дають хустки» або «пов'язують хустки». Головна увага, отже, переноситься зі сватів на молодого. Від подавання рушників до властивого весілля — це час, що витворив свою поезію, в якій вилилася народня творчість у формі цілої низки пісень відповідно до обряду.

Пам'ять заховала мені, напр., такі уривки тих пісень, що їх співали дружки, відвідуючи з молодою рідних та близьких, у яких молода просить благословення та запрошує на весілля: А у лісі дерево, Не одно — аж два, Хороші молодята Обидва». «У саду вишенька,

Не одна — аж дві, Зацвіли хороше Обидві. або: «Ой у садочку, у садку Соловейко не щебетав, А ще нашу Марусеньку Петрусь не цілював».

Так само цілою низкою обрядів супроводить слобожанин Подоня відхід з цього світу. Ще перед смертю обряди ці вступають до хати й супроводять до цвинтаря. Досить тут зазначити, хоч би такі моменти, як, напр., відчинювання воріт, як тільки вмре господар чи господиня. Розчинені ворота залишаються ввесь час перебування помер-шого в хаті, а потім аж до похорону. По смерти чоловіка жінки розпускали волосся. Протягом часу, коли покійник ще в хаті, читано псалтир (звичайно діти-школярі, або когось запрошувано). Зрештою — похорон. Тут головніше — це голосіння. Звичай голосіння на Подоню залишився у жінок. Він виявляє почуття дорогої втрати, особливо при смерті чоловіка. Це голосіння, по похоронах, служить темою оцінки родинного життя і взаємин в родині та самої жінки. По похоронах обряди ще довший час зв'язують родину з покійником. Зокрема цей зв'язок виявляється на Великдень, коли могилки цвітуть різнокольоровими крашанками, а часом знаходиться на них і інша страва.

Цілий рік слобожанина Подоня становить цикль свят, з котрими зв'язана низка різних обрядів. Але найяскравіше вони виступають на Різдвяні свята. Правда, в останніх часах багато з них вже відступило у сутінок чи й зовсім зникли. Проте, ще на початку цього століття, та навіть перед світовою війною 1914. р. вони займали в житті Подоня ще поважне місце. Досить тут згадати хоч би Святий вечір, колядування, щедрування, засівання на Новий Рік, голодну кутю тощо. Колядки на Подоню в останніх часах залишилися головно в руках дівчат і зрідка дітей. Натомісць щедрування під Новий Рік і засівання на Новий Рік (опівночі й до ранку) це те, що залишалося незмінно ввесь час в руках дітвори й молодіжі. Так само до останніх ще часів зберігайся обряди зв'язані з голодною кутею (під Водохреща). Почасти лишалися веснянки на Зелені свята.

У всіх цих звичаях-обрядах виступала протягом століть поезія народньої творчости, що мала свої місцеві відміни й характеристичні риси, пов'язані не лише з образом, але й мовою. Мова Подоня належить до південно-українського діялекту української мови, точніше до середнього його говору, що має свої характерні місцеві відміни. Спинимося на деяких з них. Перше, що звертає увагу в цьому місцевому говорі, це є в деяких місцях згрубіння закритих голосівок та сполучення їх подекуди з шелестівками, як напр. «в». Так у деяких місцевостях Острогожчини та Бирюченщини можна почути замісць — «в і л» тверде «в и л», замісць — «кінь» — «к и нь» або: «к в и нь», «к і ш к а» (кицька) — «к в и ш к а» тощо. В інших місцях панує м'ягкий вислів. Поруч з тим — низка локалізмів, що творять свій власний словник і вимагають спеціяльного досліду фахівця. На цьому місці хочу згадати лише деякі, як напр. — «сейдень» — що часто скорочується в «седень», іноді — «цейдень» — замісць — «сьогодні, нині», «д о й м є н о» — замісць — «певно, напевно», юлиця = вулиця і т. д.

В цих локалізмах виявляється вплив мов інших народів, з якими стикалися предки ще за часів приходу до Подоня, чи то під час кольонізаційного походу і, зрештою, в пізніших часах. Зокрема, безперечно, можна тут знайти впливи мов литовської, російської, як в пізніших часах можна спостерігти в російських островах цього краю вплив української мови. Зрештою, впливи таких чинників, як російське військо, школа, адміністрація. Звичайно це ті чинники, що впливали на українську мову й її чистоту взагалі, але на Подоню сила їх впливу збільшувалася наслідком самого його положення, як країни найдальше висунутої до кордонів російського суцільного материка.

Коли щодо України, заокругленої в 9. губ., стара російська влада припускала можливим дискутувати, то Подоня не підлягало в її очах жадним дискусіям. Звідси — погляд на населення й безапеляційне утотожнення його з єдиним московським народом провадилося до найдальше йдучих асиміляційних заходів.

Досить зазначити тут хоч би такі методи, що їх широко уживано було, як русифікація українських прізвищ. Подекуди провадилося це в спосіб досить грубий і неохайний, в інших випадках зміна прізвищ набирала рафінованого характеру і йшла глибше. Перший з цих способів, що