на всій українській Вороніжчині нараховувалося ледве 12 шкіл з українською викладовою мовою.17) Ще яскравішу картину дає один з найгустіше заселених українцями пункт Подоня на 1927. рік — Росошанська волость. На цей рік мала вона 39.071 душ українського населення, або 95,8% всього населення волости. Протягом десяти років в цій волості було переведено чи створено — 7 шкіл з українською викладовою мовою.18) На рік 1931. кількість ця дещо збільшилась, але в пізніших роках про дальший розвиток вже нічого не чути. Коли ж взяти цілу Росошанщину, як район, то відсоток шкіл з українською викладовою мовою ще менший, не кажучи вже про інші повіти Подоня, що опинилися в непорівнюючи гіршому становищі.
А тимчасом зі сторінок місцевої преси чувся такий розпучливий голос одного з дописувачів: «Сиджу та дивлюся. Багато переді мною різних папірців — різних установ. З усіх Технікумів, з Спілок, з Рад, установ, з організацій. І всі майже написано «українською мовою». А яка «українська мова»?! Жах бере! Ну Медтехнікум, Птахотехнікум — ці просто «не визнають», а чомуж інші учбові установи та Спілка Робос шкутильгає на всі 100 відс? Ось, наприклад, папірець... тут і «на предмет» і другі старо-канцелярські вирази, тут тобі жодної граматики, переплуталося російське з українським... Сором, товариші. Повчіться писати та не випускайте зі своїх установ таких «українських папірців».19) Ледве чи можна було знайти, хоч би, натяк на подібний голос розпуки в російській пресі, що виходила в Україні, щодо російської мови. Зрозуміло. Досить порівняти згадане становище українського Подоня, як меншости в РСФСР зі становищем російської меншости в Україні, а то в першу чергу в шкільництві.
На 2.677.166 душ російського населення в Україні на 1931. рік забезпечено було російською школою 94,5% усіх дітей.20) Таку саме картину дають дані забезпечення української меншости в РСФСР українською пресою і зокрема забезпечення такою пресою Подоня. Ці дані вказують, що на 1928. р. українське населення, що в цілий РСФСР нараховує понад 7.000.000 душ, мало лише один журнал, що виходив українською мовою.21) Року 1932. виходило три газети українською мовою, але натомісць не було вже ні одного журналу. З цих трьох газет одна припадала на Подоня — п. н. «Зоря Комуни» (не рахуючи двох чи трьох стінгазет), що почала виходити у Росоші року 1929., як орган Росошанського Райкому ВКП(б). Тимчасом забезпечення російською пресою російської меншости в УССР, що, як було згадано, нараховувала понад два і пів міліони душ, було в р. 1931. таке: газет — 11, з яких 9 — щоденні органи, журналів — 24. 22) В пізніших роках, а саме по роках 1935/36. в Україні переведено було крім того на російську мову чимало органів, що перед тим виходили мовою українською. Цим загальна кількість забезпечення російської меншости в Україні пресою російською мовою було збільшено.
Участь у культурному та науковому житті України. Як не намагалися старі часи російської державности відгородити українське Подоня від українських земель і українського народу, національне почуття єдности вперто і послідовно розбивало всі штучні перешкоди, непомітними нитками міцно звязуючись з життям цілої України. Як не змагала вірно зберігти заповіт попередника остання доба двадцятиліття, зв`язок українського Подоня з життям і з болями і з радощами цілої України міцнішав. Зростав цей зв`язок на ґрунті історичного минулого краю та в тій праці, що її покладено Подоням до скарбниці загально-української культури й науки. Зародки цієї праці сягають початків минулого XIX. століття й доходять до останніх днів. Щоб зробити хоч коротенький огляд цього внеску Подоня до розвитку культурно-наукового життя України й українського народу в цілому, поділимо його на огляд праці двох груп культурно-наукових робітників. До першої належить праця представників місцевих наукових робітників, що присвятили себе виключно дослідам Подоня. До другої — ті, хто своєю працею, своєю творчістю й громадсько-культурною діяльностю міцно зв`язали Подонь з культурно-науковим життям цілого українського народу.
А. Дівицький, Тевяшов. Серед перших в першу чергу мусимо згадати дослідників, що присвятили себе студіям історії заселення краю. Були це А. Дівицький та Тевяшов. Вислідом студій першого була його праця, опублікована на сторінках «Воронежских Епархіальных Ведомостей» (1904) п. з. «Черкасы Воронежской Епархіи». Другий (Тевяшов) дав цінну працю п. н. «Острогожск — крепость и полковой город», що свого часу вийшла в «Трудах Воронежской Ученой Архивной Комиссіи». Далі, до них же належить також праця Г. Веселовського, що поруч з історією краю займався також етнографічними студіями Острогожчини, давши таку працю, як — «Город Острогожск. Историческо-статистическій и етнографическій очерк», що появився у Вороніжі р. 1867. С. Аполосов. Етнографічними студіями краю, а головно Острогожчини, займалися також такі дослідники, як С. Аполосов, що дав, напр., цінну працю п. н. «Малороссійскіе похороны в Подгоренском приходе Острогожскаго уезда» (Воронеж. Беседа». 1861.). Б. Познанський, М. Второв, Яковлів.
Зрештою, треба згадати тут також і працю тих, кого доля закинула до цього краю і хто, зжившись з ним, присвятив йому свою увагу і працю. З них в першу чергу — Б. Познанський, який, проживаючи в м. Острогозьку, писав етнографічні замітки та дав кілька цікавих повістей-оглядів, що змальовують побут цього краю. Так само М. Второв, опинившись у м. Вороніжі, присвятив чимало праці дослідам, з яких вартий уваги головно дослід про заселення Воронізької губернії, опублікований у «Ворон. Беседі» 1861. р. та цінний етнографічний
