Переяслав-Хмельницький — одне з найдавніших слов’янських міст. Понад тисячу чотириста років стоїть воно на лівому березі Дніпра.

Початки історії міста губляться у глибині віків У XI ст. Переяслав став стольним містом Переяславського князівства, що обіймало величезні простори між Дніпром і Волгою. На середину, ХІІ ст. до його складу входило Залісся, в тому числі Ростов і Суздаль. Поряд з Києвом Переяслав був одним з визначних центрів дав-ньоруської культури. Тут і понині збереглися чудові архітектурні пам’ятки XI—XII ст.

Вікова доля Переяслава тісно переплелася з істо-рією трьох братніх народів—українського, російського, білоруського. Багато видатних подій, що вписали слав-ну сторінку до літопису нашої Батьківщини, пов’язані з цим містом.

За періоду визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування Переяславщина стає одним з головних осередків боротьби за непорушну дружбу з братнім російським народом. У Переяславі відбулася історична рада 1654 року, яка стала поворот-ним етапом у розвитку України. видатних культурних діячів. Тут працював славетний український філософ і поет Григорій Сковорода. Неодноразово бував тут безсмертний Тарас Шевченко — Пе-реяславщина стала батьківщиною його закличного «За-повіту». Тут народився і провів дитячі роки відомий єврейський письменник Шолом-Алейхем. На Переяслав-щині бували Микола Гоголь, Михайло Максимович, Максим Горький, Дніпрова Чайка. Родом з Переяслава були художник-реаліст Я. Калиниченко та видатний архітектор академік Володимир Заболотний.

За років першої російської революції 1905—1907 рр. у Переяславі та в селах повіту широкого розмаху і го-строти набув революційний робітничий і селянський рух. Територія повіту з майже 250-тисячним населенням була охоплена полум’ям революційної боротьби.

Новий період в історії Переяславщини, як і всієї нашої країни, розпочався з перемогою Великої Жовтне-вої соціалістичної революції. Трудящі повіту вписали славні сторінки до історії боротьби за Радянську владу. Жовтнева революція відкрила нові перспективи для роз-витку Переяславщини. За роки Радянської влади Пе-реяславський “район став одним з найбільш розвинених в економічному і культурному відношенні сільськогосподарських районів Київщини.

У тяжкі роки Великої Вітчизняної війни трудящі Переяславського району разом з усім населенням країни героїчне боролися проти людоїдів XX ст., які наважилася піднести руку на волю і незалежність соціалістичної держави. Великих :руйнувань зазнав Переяслав від гітлерівських окупантів, колосальної шкоди було завдано й господарству району. Але наш народ з попелу і руїн підняв села і міста, зробив їх ще кращими й заможнішими

Після визволення Переяславщини від фашистських розбійників трудящі району швидко відбудували зруйноване господарство, оновили обличчя своєї землі. Широко розгортається в наші дні господарське, соціально-культурне і житлове будівництво

Ніколи ще Переяславщина не жила таким яскравим і повнокровним життям, як тепер, у величну добу по будови комуністичного суспільства.

Цей науково-популярний нарис присвячений короткому огляду історичного розвитку Переяслава і його околиць. Переяслав завжди був адміністративним цент ром певної округи, розмір і кордони якої не раз змінювалися. За епохи Київської Русі та було Переяславське князівство, що охоплювало всю лівобережну части ну Середньої Наддніпрянщини і землі на північний схід. За доби козаччини — Переяславський полк. Після ліквідації автономії України в кінці XVIII ст. Переяслав став повітовим центром Полтавської губернії. Після Жовтневої революції був створений Переяславський (нині — Переяслав-Хмельницький) район Київської області.

Отож, пишучи про Переяславщину, автори намагаються підпорядкувати свій виклад тим територіальним рамкам, які відповідають певній історичній епосі. Розповідаючи про часи Київської Русі, маємо на увазі Переяславське князівство, звертаючись до сьогоднішнього дня—Переяслав-Хмельницький район. Тільки в такий спосіб можна досягти органічного пов’язання матеріалу, що стосується історії міста, з загальноісторичним тлом.

Книга базується на концепціях, утверджених у радянській історіографії. При її написанні використана відома спеціальна література, а також неопубліковані матеріали, зокрема рукописні (переважно спогади учасників подій), що зберігаються в Переяслав-Хмельницькому історичному музеї, археологічні знахідки тощо.

З погляду географічного Переяславщина обіймає територію лівобережного (а тепер частково й правобережного) Лісостепу. Широкі лани, по яких подекуди підносяться невисокі горби, вищі за ті, що в правобережних селах (Монастирок, Трахтемирів, Григорівка, Зарубинці). Ця частина нинішньої Переяславщини, що охоплює стрімкий берег Дніпра, порізана глибокими яра ми та долинами невеликих річок і струмків.

Отож Переяславщина в цілому поділяється Дніпром на дві частини—північно-західну, більш високу, і пів денно-східну, низинну. З високого правого берега Дніпра відкривається просторий краєвид на Переяславське Лівобережжя з його ланами і луками, подекуди вкритими лісами та перелісками. Ще донедавна тут були великі пущі зі столітніми дубами в 4—5 обхватів.

Одразу за селами Підсінне, Стовп’яги, Андруші, Карань, Козинці, В’юнище, Циблі починається Великий Луг, що простягається до Дніпрового лона. Який напрочуд гарний цей луг! Ідеш кілометр, другий, третій, десятий — де йому край? Густа шелюга тихо шумить на ледь чутному вітрі, широкими пасмами біжать впоперек сині, темно-червоні, жовтогарячі квітчасті килимки. Ось не висока могила, вкрита полином і степовим чебрецем, а за нею—озеро, їх тут багато. Лататне, Пусте, Кругле, Срібне, Рибне, Мочарне А довкола озер трава по пояс, темні кущі лозняку і квіти, квіти. Усе те міниться бар вами під яскравим сонцем, співає, коливається, шумите. Район сіл Городища і Комарівки—це зона незайманих лук і таємничих лісових річок.

Далі від Дніпра заплавні луки непомітно переходять у степ, що розпросторився на десятки тисяч гектарів,— починаючи від Переяслава і сягаючи чернігівських, полтавських і черкаських степів. Ці простори споконвіку приваблювали кочівників, котрі не потребували ані ста лої оселі, ані орної землі. Степовика годували кінські табуни та отари овець, що майже цілісінький рік могли