Степ не був перепоною для розселення осілого люду але разом з тим не міг захистити його від кочових племен. Інша справа — ліс і річки. Останні здавна були головними шляхами сполучення та ставали певною перешкодою для ворогів. Тепер ті річки несудноплавні, а колись, наприклад Супій, Карань, Розань, Гатая, були комунікаційними артеріями, по Трубежу сплавлялося чимало байдаків з хлібом від Переяслава аж до Запорізької Січі.

З ХУІІІ ст. переяславські річки почали міліти внаслідок вирубування лісів. Береги оголилися, русла по чали замулюватися. Деякі влітку майже зовсім пересихають.

Більшість річок — Трубіж, Супій, Альта, Недра, Рядовець та інші — мали раніше праві берега вкриті лісом, а ліві, низькі,—травою, а подекуди піском. А от, наприклад. Ровець, Бакумівка мали ліси по обох берегах. Протікали повноводні річки і в степу—Лукашівка, Гатка, Бивня, Суха Березанка, Броварка.

Перші поселенці Переяславщини осідали там, де було більше води Тому північно-західна частина краю заселилася густіше і раніше, ніж східна, що мала менше річок.

Основне багатство Переяславщини—це земля і ліс, що визначали економічний розвиток краю протягом багатьох минулих століть, а подекуди визначають його й нині.

Родючі ґрунти сприяли розвиткові не лише рільництва, городництва і садівництва. У степах, багатих на соковиту траву, легко було розводити коней, овець, волів, корів тощо. На озерах і ставках плодилася водоплавна птиця. Квітуча рослинність створювала добрі умови для бджільництва: ще за середньовіччя Пере-яславщина славилася пасіками.

З дерева будувалися фортеці і житла, господарські споруди і храми. З нього робили човни й вози, меблі й знаряддя виробництва, дрібний реманент і побутові речі — все, що потрібно було в господарстві.

За давнини у лісах водилися зубри, ведмеді, вовки, олені, лосі, дикі кабани, лисиці, кувиці, соболі, горностаї, бобри, видри, борсуки, зайці. По степах гасали сайгаки й дикі коні. Плодилося тут всяке птаство: ку ріпки, перепели, хохітви, бекаси, слукви, дрохви, тетеруки, соколи, кречети, яструби, кулики, качки, журавлі, лебеді, орли тощо. У річках було чимало риби, найбільше—в Трубежі, Альті, Супої, Недрі, Малому Супої, а також у ставках-копанках, що споруджувалися на маленьких річках і потічках.

Переяславщина бідна на корисні копалини, тому тут так і не розвинулася велика промисловість. Тільки в заплавах річок е багаті поклади торфу. На лівому —березі Дніпра, напроти Трахтемирова (в районі Великої та Малої Кам’янки) є трохи пісковику, який видобувався ще за Київської Русі. Край багатий на гончарну глину, з якої масово вироблявся посуд.

Клімат на Переяславщині помірний—навесні, вліт ку і восени тут тепло, зима не дуже сувора.

Отож для людського життя цей край дуже сприятливий “Тому не дивно, що з давніх-давен, ще від доби кам’яного віку, він приваблював поселенців і був для того часу досить інтенсивно заселений.

Уперше людина на території Переяславщини з’явилася за доби пізнього палеоліту, тобто понад 20 тисяч років тому.

На той час людство встигло пройти чималий шлях розвитку. Маємо вже порівняно високий рівень опрацювання каменю для виготовлення знарядь праці, застосування з цією метою нових матеріалів — кістки та рогу. Головною галуззю господарської діяльності було колективне полювання на великого стадного звіра, а також збиральництво. Тогочасні природні умови Наддніпрянщини докорінно відрізнялися від сучасних. Тривала льодовикова доба з суворим кліматом, через що ландшафт і був близький до тундрового. У наших краях жили такі тварини, як мамонт, довгошерстий носоріг, первісний бик, північний олень. Саме їх і полювали громади палеолітичних мисливців.

За тієї епохи сформувався сучасний фізичний тип людини, виник родовий лад й остаточно склалася най більш рання суспільно-економічна формація — первісно общинний лад.

Пізньопалеолітичні поселення на Переяславщині знайдені в районі Хоцьків, Андрушів, Пристромів, Стовп’яг. Залишки Добраничівської стоянки, досліджені в 1953 та 1967 рр., виявлені на лівому березі р. Супою, за 20 км на схід від Переяслава. То були оселі з житлами, будованими з дерев’яних жердин та великих кісток мамонта, покритих шкурами. Поруч із житлами містилися ями-сховища, заповнені кістками—запасом сировини та палива. Житла мали заглиблені в землю вогнища з великою кількістю кісткового вугілля.

Цікаво, що при розкопках Добраничівської стоянки було знайдено бурштин, розсипи якого відомі на Дніпрі в районі Києва, та гірський кришталь, найближчі родовища якого маємо під Смілою. Знахідки вказують на зв’язки мешканців стоянки з районами, віддаленими на десятки й сотні кілометрів, куди вони потрапляли, мабуть, Під час мисливських мандрів.

Наприкінці пізньопалеолітичної епохи (15—13 тис. років тому) почав змінюватися клімат, а відтак рослинний і тваринний світ Середньої Наддніпрянщини. Природні умови поступово наближалися до сучасних.

У свою чергу зазнало змін господарювання первісної людини. Довготривалі стоянки мисливців, які полювали на стадних тварин, поступово зникли, їх місце заступили невеликі тимчасові оселі, мешканці яких займалися індивідуальним полюванням на дрібного звіра та птицю за допомогою нововинайденого лука й стріл. Великого значення почало набувати рибальство.

На всіх поселеннях цього часу крім звичайних палеолітичних кремінних знарядь трапляються наконечники стріл і дуже характерні дрібні знаряддя геометричних форм, відомі під назвою мікролітів . Вони виготовлені переважно з додатково опрацьованих уламків кремінних пластинок. Найбільш поширені були мікроліти у формі трикутників, трапецій та сегментів, що застосовувалися як вставки чи закладини (леза) в кістяні або дерев’яні оправи гарпунів, дротиків, великих ножів тощо. Вироби стосувалися також і як наконечники стріл.

Стоянки епіпалеолітичної епохи розташовані здебільшого на берегах річок і озер та по невисоких піщаних терасах або дюнах. Одна з них