Основним типом тодішніх жител були легкі споруди у вигляді куренів. Через деякий час їхні мешканці пере ходили до іншого місця, де споруджували нові, так само примітивні житла.

Період з VIII по IV тис. до н. е. має назву неоліту — нового кам’яного віку. Йому властивий високий розвиток рибальства, зв’язаний з появою дерев’яних човнів і рибальських сіток. Для опрацювання дерева в цей період слугували вже кам’яні сокири—спочатку оббиті, а наприкінці неоліту й шліфовані та просвердлені. Тоді-таки виникло примітивне ткацтво та гончарство.

На кінець неолітичної доби, поряд з дальшим розвитком рибальства, мисливства і збиральництва, виникають так звані відтворні форми господарської діяльності— скотарство і землеробство.

У галузі суспільного життя неоліт характеризується завершенням процесу формування племен — перших етнічних утворень. Унаслідок спільних форм життя кожна племінна група виробила специфічну матеріальну й духовну культуру, мову. Як підкреслює Ф. Енгельс, кожному конкретному племені відповідає свій мовний діалект.

Більшість неолітичних стоянок на Переяславщині міститься в широкій долині Дніпра, переважно на лівому боці, та по берегах річок Трубежа й Альти. Розташовані здебільшого на піщаних дюнах і низьких терасах. Най більш відомі Пристромська, Хоцьківська, Стовп’язька, В’юнищанська, Козинська та інші. Під час досліджування їх зібрано велику кількість виробів з кременю — ножів, скребачок, наконечників стріл, кам’яних сокир;

багато ліпленого глиняного посуду, кісток диких і свійських тварин. Стоянки належать до різного часу, починаючи від епіпалеолітичних (перехідних від палеоліту до неоліту) і кінчаючи початком епохи міді-бронзи.

Кінцем неолітичного періоду датується також первісне заселення печер біля села Монастирок.

Особливе місце серед археологічних пам’яток Переяславщини займають поселення трипільської культури, що припадає на кінець неоліту та ранній період епохи міді-бронзи. Культура датується часом від кінця IV тис. до н. е. до початку II тис. до н. е. Це та епоха, коли по стають найдавніші цивілізації в Єгипті, Дворіччі та інших середньоазійських країнах.

Населення трипільської культури було в основі хліборобським. Трипільці орали землю за допомогою кам’яних та рогових мотик. Вирощували пшеницю, ячмінь і просо. Урожай збирали серпами з крем’яними вкладка ми, оправа яких робилася з дерева або кістки та великих ножеподібних крем’яних пластин. Зерно зберігали у великих глиняних посудинах і земляних ямах, викопаних в житлах та господарських приміщеннях. Розмелю вали зерно вручну на кам’яних зернотерках, що складалися з більшого каменю — основи та меншого — розтирача.

Поряд з обробкою полів та городів трипільці займалися полюванням, рибальством, збиральництвом. Розводили рогату худобу та свиней, а на пізньому етапі куль тури — ще й коней. На поселеннях дуже часто трапляються глиняні прясла різних розмірів — тягарці від примітивного ткацького верстата Вони свідчать про розвинене ткацько-прядильне ремесло Особливо високого рівня досягло гончарство Хоча посуд ліпився руками, без круга, та все-таки і досі вражає своєю досконалістю і художньою довершеністю

На Переяславщині класичне поселення трипільської, культури досліджувалося в селі Григорівні на високому правому березі Дніпра. Тут виявлено напівземлянкове житло прямокутної форми (6 м завдовжки і 2м завширшки) з двома невеликими вогнищами В житлі трапилася ціла посудина і безліч уламків типового пізньотрипільського посуду, часто розкішно орнаментованого. Знайдено також численні пряслиця, кремінні скребачки, уламки зернотерки, глиняні статуетки, що зображають людину (переважно жінку) Поширення у трипільців таких статуеток зв’язане з пануванням ідеологічних уявлень родового ладу, зокрема — з культом матері-прародительки, родоначальниці усього живого

Інше поселення трипільської культури на Переяславщині досліджено на хуторі Червоний Шлях біля села Стовп’ягів. Його рештки виявлено на мисоподібному підвищенні надзаплавної тераси лівого берега річки Кара ні. Знайдено чимале нагромадження глиняного посуду, вугілля та попелу, кісток свійських і диких тварин та шматків обгорілої глиняної обмазки від зруйнованих печей.

Найбільш інтенсивно територія нинішньої Переяславщини заселюється за доби розвиненої міді-бронзи. Най важливішим тодішнім досягненням було освоєння перших металів і застосування їх для виготовлення знарядь

Перші вироби з міді, правда, відомі в трипільській куль турі, але їх було ще мало і то не стільки знарядь, як прикрас і сакральних речей Мідь як матеріал для знарядь не дуже вигідна Вона занадто м’яка і не могла конкурувати з кам’яними виробами Твердішим є сплав міді з оловом та іншими металами — бронза, яка з’явилася досить швидко, як тільки людина навчилася обробляти мідь

За доби бронзи суспільство переходить від матріархату до патріархату, від материнського до батьківського роду Це пов’язано з дальшим поступом у скотарстві і землеробстві, що стали головними і вирішальними галузями господарської діяльності.

На території Переяславщини цікаве поселення ран нього періоду міді-бронзи виявлено на північно-західній околиці села Козинців. Розташоване на березі озера Вир, над заплавою лівого берега Дніпра, біля підніжжя другої тераси, на невеликому підвищенні між Козинськими і Дніпровськими горбами. Площа його сягає кількох гектарів і добре захищена від Дніпра і від Трубежа. Тут виявлено залишки кам’яної печі, багато уламків характерного посуду, наконечники бронзових стріл, бронзові шпильки, браслети, глиняні прясла тощо.

У Комарівці обстежено ще дві пам’ятки епохи бронзи. Перша з них розташована на невисокому підвищенні із серед луків, за кілометр на південний захід від хуторі Чаплина, в урочищі Ризове. Тут зібрано кераміку, кістки тварин та черепашки.

Середній період епохи міді-бронзи (перша половина та середина II тис. до н. е.)