Найдревніший період в історії Яготинського краю сягає в далеке минуле. Це кам’яний вік – памаліт. Кінцева межа памаліту – 10 тис. років до н.е. Саме до неї відноситься Добраничівська стоянка, яка датується близько 35-10 тис. років тому.
Є також відомості про перебування людини на Яготинщині в епоху міді-бронзи, зокрема про це свідчать знахідки періоду ІІІ – ІІ ст. до н.е. Найдавнішою згадкою, скажімо, р. Супій є “Повчання Володимира Мономаха синам своїм”, котре входить у “Повесть временных лет” і датується 1085 роком. За Супоєм Мономах розробив загін половців. Друга історична згадка Супою відноситься до 1136 року. А про те, що річка служила своєрідним кордоном, біля якого крутилися войовничі племена половців. Хазяйнували тут з першої половини Х ст. печеніги, а потом , до нашестя монголо-татар, половці. Крім того, Падалка в тій же праці писав: “По Супою існують невеликі укріпи – городища, названі місцевим населенням. Поблизу села Панфили є вкрай заплутана земляна споруда. Подібні насипні городища, оточені невисокими валами і розташовані неподалік від Супою. Згадується земляний вал, оточений великою кількістю могил, що знаходились північніше с Лемешівка. А на схід від Лемешівки – могила, яка називається “Светогор”. Ліворуч від р. Сира Оржиця – дві могили “Телепень”. Всього, за Падплкою, вздовж Супою налічувалося 224 могили.
В літературі минулого століття також описане городище на р. Супій, поблизу села Фарбоване.
Отже з певністю можна говорити, що береги Супою поблизу теперішнього Яготина заселилися ще в період Київської Русі. У всякому разі, до нашестя монголо-татар тут існували городища, а отже – люди, які в них жили, чого після монголо-татарського розорення ми вже не спостерігаємо аж до XVI століття.
Півострів між Супоєм та Іржавцем на початку ХІV ст. не пустував. То були часи, коли на Україні гарцювали орди кримських татар. По люстрації 1552 року земля над Супоєм належала Канівському замку. Судячи з останніх слів, можна зробити висновок, що з середини XIV ст. постійно перебували тут здобитчики.
Друга половина XVI ст. відзначається тим, що селяни і міська біднота Волині, Поділля, Полісся і Галичини частково переселялись на менш заселені землі. Осідали в Придніпров’ї. Поселенці прийшли на півострів, що омивався двома річками. На великому півострові існувало його відгалуження – малий півострів, який з трьох сторін оточувала вода, а входом до нього служив невеликий перешийок суші, де жили здобитчики. Підварки – місце, де люди жили з найдавніших часів. І нині можна стверджувати, що саме там був започаткований Яготин.
На сьогодні точної дати заснування міста ми не маємо. Орієнтуючись першою згадкою місцевості 1552 р., будемо саме її вважати часом заснування Яготина. У травні 1596 року через Яготин на Лубни відступало селянсько-козацьке військо Северина Наливайка.
Загадку походження назви міста розгадували довго, і, врешті-решт, вирішили, що вона походить від першого поселення. Легенда розповідає, ніби-то якийсь Яго, оселившись над Супоєм, обніс свою садибу тином. Варіант: наступні поселенці посадили його на власний тин.
Ім’я Яго зустрічається навіть у Скандинавських народів. Якщо заглянути далі, в часи, коли древньоіндійські племена проникали на територію теперішньої України, то знайдемо цю ж назву тільки в понятті місця для приношення жертв. Слов’яни могли перейняти це слово і використовувати його при обрядах. Слово “яга” зустрічається і в слов’янських казках.
Друга складова частина назви міста – “ти” – у древньоруській мові означало загорожу, паркан, стіну й осадне укріплення. майже в усіх слов’янських і англосаксонських мовних діалектах воно трактується так само. А з’явилося слово “тин” на території сучасної Європи у ІІ ст. н.е. Тобто, воно не меш древнє ніж слово “яго”.
Існувало ще одне древньоруське слово “тлун”, яке, на перший погляд, не має відношення до назви міста У ХІІІ ст. воно трактувалося, як “управляючий, суддя, скарбник князя”. Коли ми пригадуємо, то шліх, який пролягав через Підварки на Київ, мав перепону у вигляді саме такого “волока” і те, що пізніше саме там виникло поселення, то можливим буде припущення першої назви Яготина – Єготіун, яка згодом набула нинішнього звучання і правопису.
“Волок” – заболочена частина шляху між двома річками через яку треба перетягувати човен.
У древньоруській мові слово “яго” не зустрічається, а це схиляє до думки, що назва міста все ж виникла внаслідок перефразування з “Єготиун” чи “Єготин”. Адже не витримує ніякої більш-менш серйозної критики теорія, що майже аналогічні назви міст Пирятин, Козятин виникли внаслідок того, що якийсь “Киря” чи “Козя” обнесли свої садиби тином. Суть назви далеко глибша і, можливо, її корені сягають ще Київської Русі. Найвірогідніше зробити припущення, що першоназва Яготина все ж була “Єготин” або “Єготиун”.
Перші згадки про власників Яготина відноситься до початку XVII ст. Так, по 1620 рік Яготином володіли українські магнати Острозькі. А з 1620 року – Заславські. З 1629 року по 1648 рік містечком та навколишніми землями володів Янош Заславський. До володінь потрібно відносити лише територіальні, оскільки населення містечка практично було козацьке й вільне. Доречно пригадати, що в універсамі Остряниці за 1637 рік згадується Яготинський повіт. З того часу Яготин набув значення адміністративного центру. За ревізією козаків 1723р. Яготин був центром козацької сотні, що складалася з 24 сіл. В місті жили міщани, козаки та ін.
Найбільш яскраву характеристику України першої половини XVIII ст. дав французький інженер та картограф Г.Левассер
