Таким чином, утворення єдиної багатонаціональної держави, незважаючи на зовнішньо-демократичні форми ї побудови, відбулося за сталінським сценарієм. Українська ССР, як і всі інші національні республіки, остаточно втратила рештки суверенітету.

Соціально-економічне життя західноукраїнських земель в 20-30-ті роки.

За умовами Ризького миру (березень 1921 року) до Польщі відійшли західна Волинь, Полісся, Холмщина, Підляща, а за рішенням Ради послів великих держав 14 березня 1923 року східна Галичина закріплюється за Польщею на правах автономії. Українці в Польщі складали 2 громади: 3 млн. галичан греко-католицького віросповідання, та 2 млн. православних жителів західної Волині, Холмщини та Полісся. Територія краю поділилась на 3 воєводства: Львівське, Тернопільське й Станіславське. На цих територіях було встановлено жорстокий окупаційний режим. Заборонялась назва “Україна”, “українець”. У ті роки в складі Польщі західноукраїнські землі залишались аграрними, та економічно відсталими. Територія Польщі була поділена на 2 частини “А” та “Б”. До другої віднесли території України. Їм відводилась роль сировинної бази та ринку збуту. В ці території майже не вкладались ні які інвестиції. На території “Б” видачі дозволу до відкриття підприємств були зведені до мінімуму, а встановлені високі залізничні тарифи фактично ізолювали вихід продукції території “Б” до “А”. До складу Румунії увійшли Ізмаїльський, Акерманський повіти Бессарабії, північ Буковини та Марморощина. До населення цих земель проводилась політика румунізації, самою жорсткішою порівняно з іншими територіями. Так до 1927 року було закрито всі українські школи, кафедри в Черновицькому університеті, румунізація православної церкви. До 1928 року був введений військовий стан на Буковині. Щодо сільського господарства то багато селян залишались безземельними. Значна частина земель належала великим приватним землевласникам. Аграрні реформи не покращили становища. Це призвело до часткового голоду і у 1924 році спалахнуло Татарбунарське повстання. Щодо Чехословаччини, то їй належало Закарпаття. Уряд Чехословаччини ввів саму сприятливу політику до Закарпаття порівняно з іншими урядами. Так збільшувались чисельність українських шкіл, але 28 червня 1925 року українську мову визнають чужою. Робились часткові інвестиції в промисловість, але вони були дуже малі. За станом на 1926 рік в краї діяли 92 підприємства з чисельністю робітників – 6718 чолові.

Підсумовуючи долю західноукраїнських земель у 20-ті – 30-ті роки можна сказати, що саме найважче прийшлось українцям під владою Румунії. Уряди Польщі, Румунії та Чехословаччини вбачали в українських територіях сировинний придаток, вели політику асимілювання.

Особливості політичного життя Західної України в 20-30 роки.

Через тяжку економічну, соціальну ситуацію виникли багато українських партій, які боролись за права українців. Говорячи про політичні українські партії на території Польщі можна сказати, що українці краю мали 12 політичних партій. Найчисельнішим об’єднанням з них було Українське народно-демократичне об’єднання. Це була ліберальна партія, що виступала за конституційну демократію та незалежність України. У 20-ті роки серед українців краю поширюються прорадянські погляди так у 1919 році утворюється Комуністична партія Східної Галичини, яка в 1923 році стала Комуністичною партією Західної України (КПЗУ). Серед інших політичних партій були і Українська католицька партія, Руська селянська та Руська аграрна партії та інші. В 20-ті роки ідеологією революційного руху став інтегральний націоналізм, головним ідеологом якого став Дмитро Донцов. У 1920 році у Празі засновується УВО, що прагнула продовжити боротьбу з поляками. Командиром її було обрано Євгенія Коновальця. У 1929 році представники УВО та “Української націоналістичної молоді”, “Легіону українських націоналістів”, “Асоціації націоналістичної молоді” зустрілися у Відні ту заснували “Організацію українських націоналістів” (ОУН). Основним змістом її діяльності був терор проти представників польської влади. Незважаючи на все це українські землі залишились аграрно-сировинним придатком Польщі. Суспільно-політичне життя краю характеризувалось наростанням конфронтації між корінним українським населенням краю та польською владою, що проводила жорстоку колоніальну політику. Говорячи про Румунію треба відзначити військовий стан до 1928 року. В цій ситуації діяльність будь-яких політичних партій була заборонена. Діяли лише малі комуністичні групи, які згодом влились до складу компартії Румунії. Татарбунарське повстання 1924 року змусила власті дещо зменшити свій тиск. 1928-1938 роки характеризуються як роки відносно ліберального правління. В цей час виникають політичні партії та організації. Так у 1929 році на Буковині розгорнула свою діяльність прокомуністична організація “Визволення” з програмою одержавлення економіки, аграрних перетворень і приєднання до Радянської України. Однак масової підтримки ця організація не знайшла. Також діяли інші організації як “Чорноморе”, “Кобзар”. У 1927 році виникла Українська національна партія, яка уособлювала інтереси політичних кіл зорієнтованих на відстоювання національних інтересів. Головою партії став Залозецький. Це була виключно ліберальна партія, члени якої вели лише легальну діяльність. Але з боку молодих політиків УНП зазнала критики. Під керівництвом Забачинського, Григоровича, Квітковського в середині 30-х років стала формуватися конспіративна радикальна націоналістична організація на принципах подібних до ОУН. Вона стала популярною в молодіжних кругах. Але коли у 1938 році до влади в Румунії приходять військові та забороняють всі партії. Чехословацьке політичне життя було складним. Бо суто української партії довгий час не було. Малі організації діяли під дахом своїх чехословацьких колег. Серед Чехословацьких політичних партій треба відзначити: аграрну, комуністичну, людову (від людова), соціал-демократичну. Взагалі політичне життя Закарпаття можна поділити на три течії. Це русофіли, русини та українофіли. Перші