3. Після закінчення Другої світової війни, коли світ довідався про трагедію Голокосту, питання про утворення єврейської держави знову стало актуальним.

Голокост (від англ. holocaust - катастрофа) - загибель значної частини єврейського населення Європи (близько 6 млн. чоловік) в результаті організованого знищення євреїв нацистами і їхніми пособниками в Німеччині і на захоплених нею територіях у 1933-1945 р.

Обговорення питання про утворення єврейської держави станами-переможницями проходило на тлі боротьби, що розверталася між англійською адміністрацією, палестинським і єврейським партизанським рухами.

У 1946 році це питання було винесено на обговорення ООН. США і СРСР підтримали ідею утворення держави Ізраїль (Радянський Союз розраховував створити свій форпост на Сході і тим самим сприяти розпаду Британської колоніальної імперії). 29 листопада 1947р. ООН схвалила резолюцію про утворення на території Палестини двох держав: єврейської (57% території) і арабської (43%). Місто Єрусалим оголошено міжнародною зоною. Великобританія зобов'язувалася вивести свої війська з територій утворених держав до 1 серпня 1948 р.

Араби не погодилися з рішенням ООН і категорично виступили проти державотворення, що різко підсилило міжнародну напруженість.

Збільшилися арабо-єврейські зіткнення в Палестині. У січні 1948 року араби блокували Єрусалим з його 100-тисячним єврейським населенням, інші міста, нападали на єврейський транспорт. 3 квітня 1948р. збройні загони знищили арабське селище Дейр-Ясин, араби також не уступали в жорстокості. У таких складних умовах Великобританія приймає рішення достроково вивести свої війська - до 14 травня 1948 р. У цей же день було проголошено утворення держави Ізраїль. Першим його прем'єр-міністром став Д. Бен-Гуріон. Палестинці, що не визнали резолюцію ООН від 29 листопада 1947 р., не зуміли створити свою державу, цьому перешкоджало і відсутність політичних структур.

4. Перша арабо-ізраїльська війна почалася 15 травня 1948р., коли сусідні арабські країни, що не визнали Ізраїль, відразу оголосили йому війну. Об'єднані збройні сили (Єгипет, Йорданія, Сирія, Ірак, Ліван, Саудівська Аравія і Ємен) почали наступ. Однак сили оборони Ізраїлю зупинили агресора і нанесли йому відповідальний удар У цій війні СРСР підтримав ізраїльтян (араби розцінювалися як агенти англійського імперіалізму).

У квітні - червні 1949 р. між сторонами було підписане перемир'я. У результаті палестинська держава знову не була створена. Територію, відведену для нього за рішенням ООН захопили Ізраїль (6,7 тис. кв. км), Єгипет (сектор Газа) і Йорданія (західний берег р. Йордан).

Перша арабо-ізраїльська воїна породила проблему палестинських біженців (близько 1 млн. чоловік), що розселилися по різних країнах.

5. Арабо-ізраїльські війни в наступні роки не вирішили палестинської проблеми, поглибили арабо-ізраїльські протиріччя. У 50-і рр. надії на повернення палестинці покладали на Єгипет, але вони розвіялися після ангяо-франко-ізраїльської агресії (1956) і розпаду ОАР (1961).

У ході «Шестиденної війни» 1967р. Ізраїль розбив армії Єгипту, Йорданії і Сирії і захопив Синайський півострів. Голландські висоти, західний берег ріки Йордан і сектор Газа.

Важливу роль у близькосхідній кризі грає Організація Звільнення Палестини її керівник з 1960-х рр. Я. Арафат.

Додатковий матеріал. З Палестинської хартії (документа, прийнятого на засіданні Палестинської національної ради в Каїрі в 1968 р., що є ідеологічною платформою Організації Звільнення Палестини). Ст. 15. Звільнення Палестини є, з арабської точки зору, національним боргом - відбити сіоністську імперіалістичну агресію проти арабської нації і ліквідувати сіоністську присутність у Палестині. Ст. 21. Палестинський арабський народ, самовираженням якого є збройна палестинська революція, відкидає всяке рішення, крім повного звільнення Палестини, і всякий план, спрямований на врегулювання палестинської проблеми чи її міжнародне вирішення.

У 1973 в. нападом Єгипту і Сирії почалася «Війна Судного дня»,

у ході якої арабські війська знову потерпіли поразку.

У тугий вузол близькосхідного конфлікту сплелися проблеми окупованих Ізраїлем територій і тероризму, проблеми безпеки близькосхідних держав і долі палестинського народу,

6. Процес нормалізації ізраїльсько-палестинських відносин пройшов довгі роки воєн, терору, взаємної ворожості. Кемп-Девидська угода 1979р. між Ізраїлем і Єгиптом уперше врегулювала відносини між єврейською й арабською державами. У 90-і рр. намітилися нові кроки до примирення.

30 жовтня - 1 листопада 1991 р. на міжнародній конференції в Мадриді було прийняте рішення про початок арабо-ізраїльських переговорів. 13 вересня 1993 р. у Вашингтоні прем'єр-міністр Ізраїлю И. Рабін і голова Організації Звільнення Палестини (ОЗП) Ясір Арафат підписали Декларацію про принципи мирного врегулювання між Ізраїлем і ОЗП. Декларація поклала початок створенню палестинської автономії в межах Ізраїлю.

26 жовтня 1994р. був підписаний мирний договір між Ізраїлем і Йорданією.

У вересні 1995 р. був підписаний ізраїльсько-палестинський договір про автономію західного берега р. Йордан.

З кінця 1990-х рр. продовжуються складні переговори між ізраїльтянами і палестинцями, посередником у який виступає США. У ході переговорів обговорюється комплекс проблем, зв'язаних, з одного боку, із установленням контролю палестинців над окупованими Ізраїлем територіями і, в остаточному підсумку, державотворенням, а з іншого боку – забезпеченням безпеки Ізраїлю (у тому числі - запобіганням, дій терористів).

Усе більш активну політику на Близькому Сході намагається проводити Україна.

Білет №10

10.1. Охарактеризуйте