9 (22) січня 1918р., коли радянські війська, що рвалися до столиці України, знаходилися вже на підступах до Києва, Українська Центральна Рада прийняла Четвертий універсал.

Можна визначити наступні основні положення Четвертого універсалу.

1. Характеристика історичної обстановки, осуд дій радянської влади.

2. Головне - проголошення незалежності і суверенної держави Українського Народу.

3. Декларація прагнення до дружніх відносин із сусідами України - Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й ін.

4. Підтвердження законодавчої влади Української Центральної Ради і виконавчої - Ради Народних Міністрів (колишній Генеральний секретаріат).

5. Проголошення прагнення до початку негайних переговорів із сусідніми державами з метою установлення миру.

6. Заклик до рішучої боротьби з більшовиками.

7. Пропозиція про реорганізацію армії в народну міліцію.

8. Важливе радикальне (корінне) рішення - націоналізація (перехід власності в руки держави) усіх природних ресурсів, ліквідація права власності на землю, передача всієї землі трудящим без викупу.

9. Рішення про демілітаризацію підприємств (переклад підприємств на мирні рейки, випуск мирної продукції), соціальної допомоги безробітним, потерпілим від війни.

10. Реорганізація торгівлі, проголошення монополії на торгівлю деякими товарами.

11. Установлення державного контролю над банками.

12. Проголошення необхідності рішучої боротьби з контрреволюцією.

13. Підтвердження всіх демократичних свобод, проголошених Третім універсалом, а також права національних меншостей на національно-персональну автономію.

14. Заклик до виборів в Українські Установчі Збори.

Четвертий Універсал Центральної Ради, як видно з його змісту, мав історичне значення.

1. Вперше в новітній історії український народ прийшов до найважливішого рішення - проголошенню незалежної суверенної Української держави, остаточно розірвавши з імперським центром і заклавши основи наступного державного будівництва.

2. Центральна Рада нарешті відкинула коливання і пішла на радикальне справедливе рішення земельного питання - головного для країни, у якій переважає сільське населення.

3. Український національний рух знову підтвердив свій демократичний характер: у найважчі для революції дні Центральна Рада продовжувала відстоювати демократичні свободи, права національних меншостей (у тому числі - росіян).

На жаль, історичні рішення Центральної Ради були прийняті тоді, коли доля українського демократичного уряду була вирішена. Уроки Української революції взагалі і діяльності Центральної Ради зокрема є дуже коштовними для сучасного державного будівництва в незалежній Україні.

10.2. Визначите стан відносин України із сусідніми державами в сучасний період.

Одним з важливих напрямків становлення і функціонування незалежної України є активна міжнародна діяльність. Україна дуже швидко виявилася на перехресті інтересів світової політики. Про це свідчить масове визнання її незалежності багатьма державами.

Значний внесок у подальший розвиток економічного, фінансового. торгового співробітництва внесли державні візити Президента України Л. Кучми в 1996-1999 р. у США, Іспанію, Грецію, Ізраїль, Туреччину, Францію, Болгарію, Польщу й інші країни.

У свою чергу, Україна прийняла ряд вищих керівників закордонних країн. Так, у 1995 р. відбувся офіційний візит у Київ президента США Б. Клінтона, у 1996 р. - Федерального канцлера ФРН Г. Коля, у 1997 р. - президента Греції К. Стефанопулоса й інших. У ході візитів були підписані угоди і контракти, розглядалися питання двосторонніх відносин і європейської безпеки.

Відмовлення від статусу ядерної держави вивів Україну зі стану міжнародної ізоляції. Восени 1994 - навесні 1995р. Міжнародний валютний фонд, Світовий банк підписали ряд договорів з українським урядом про фінансову допомогу українським реформам.

У вересні 1999 р. МВФ відмовив Україні в наданні чергового траншу кредиту. Але на початку 2000 р. новий уряд України на чолі з відомим фінансистом, талановитим політиком В. Ющенко зумів досягти домовленості про надання розширеного фінансування. Поліпшенню відносин України з міжнародними фінансовими організаціями, безумовно, сприяли прийняті Л. Кучмою після перемоги на виборах 1999 р. рішення про проведення аграрної реформи, реформуванні енергетичного комплексу й ін.

У листопаду 1995 р. Україна була прийнята в Раду Європи. Україна є членом Організації по безпеці і співробітництву в Європі (ОБСЄ), приєдналася до країн Центрально-Європейської ініціативи, активно підключається до важливих регіональних форм співробітництва в Європі. За останні роки піднялися на якісно новий рівень відносини України з НАТО, Західноєвропейським Союзом, Європейським Союзом, що визначив Україну як країну з перехідною економікою.

Самою авторитетною і впливовою міжнародною організацією продовжує залишатися ООН. У вересні 1997 а. на 52-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Головою сесії став міністр закордонних справ України Г. Удоввнко.

Стратегічною метою для України є інтеграція в європейські структури і поглиблення трансатлантичної співдружності. Наша країна активізує свою роботу з веденням переговорів про утворення зони вільної торгівлі з ЄС, досягненні статусу «особливого партнерства» у відносинах з НАТО, наданні статусу асоційованого партнера в Західноєвропейському Союзі. У липні 1997 р. Україна підписала Хартію про особливе партнерство між НАТО й Україною. При відвідуванні Києва Генеральний секретар НАТО X. Солана відзначив активну участь України в рамках програми «Партнерство заради миру».

Україна, як незалежна і суверенна держава, чітко визначила свої зовнішньополітичні пріоритети. Усвідомлюючи свою приналежність і до західної і до східної цивілізації, Україна, разом з тим, дотримує не прозахідної і не просхідної, а проукраїнської орієнтації, при цьому першорядна увага приділяється формуванню відносин із сусідніми країнами - колишніми республіками СРСР.

Наша країна віддає перевагу двостороннім взаємовигідним відносинам із країнами СНД, не особливо покладаючись на аморфні структури Співдружності. Керівники України завжди підкреслюють, що розвиток двосторонніх відносин ні в якій мірі не спрямовано проти третіх країн.

Останнім часом розвиваються двосторонні відносини з