Військова старшина. Командування над військом виконувала військова старшина різних ступенів. Головні козацькі уряди утворилися вже під кінець XVI ст., як тільки козаччина організувалася в постійне військо. Пізніше загальна схема тільки ще поширювалася та розросталася в деталях.

На чолі війська стояв гетьман. Він був головою й представником держави, мав повну адміністративну владу, широку участь в законодавстві й судівництві, — але передусім він був головнокомандувач і організатор війська. Під час війни його влада над військом була необмежена, він керував усіма військовими силами й неслухняних мав право карати на горло. В організаційних справах гетьман мусів рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях — також із генеральною радою, якій завдячував свій уряд. Під час походу гетьмана міг заступити наказний гетьман, звичайно хтось із генеральної старшини або полковників.

При гетьмані допоміжні функції мала військова або .генеральна старшина, до якої належали генеральні обозний, судді, підскарбій, писар, осавули, хорунжий і бунчужний.

Генеральний обозний мав передусім нагляд над військовим обозом. До нього, мабуть, належало й уставляти оборонний табір під час воєнного походу. Генеральний обозний керував також військовою артилерією, особливо ж тою, що була при гетьмані. Йому підлягали теж полкові обозні з полковою артилерією. Також він за відсутності гетьмана головував на раді старшини, в поході бував наказним гетьманом.

Генеральні осавули (два) мали передусім військові функції: командування над окремими частинами української армії підчас походу, проведення огляду війська, керівництво “охотничими” полками. На гетьманському дворі осавули від імені гетьмана зустрічали іноземних послів.

Генеральний хорунжий доглядав військові корогви та керував відділом надвірного гетьманського війська.

Полковник мав подвійну функцію: адміністративну й військову. Він стояв на чолі території полку, мав під своєю рукою всі уряди, виконував гетьманські доручення, наглядав фінансами, вів суд, одне слово — об’єднував у своєму уряді всі адміністративні справи своєї округи. З військового погляду він був полководцем і організатором полку, дбав про добрий стан війська, його боєздатність і дисципліну, доглядав фортифікацій, а в часі війни вів полк у похід і командував ним. Полковника заступав наказний полковник.

Над частиною сотні, куренем, командував курінний отаман. Коли він мав іще й адміністративну владу у своїм місті, тоді його звали городовим отаманом. По селах бували сільські отамани.

На Січі старшим над цілим військом був кошовий отаман, а при ньому старшинські уряди мали суддя, осавул, писар. Над відділом війська з паланки стояв полковник, осавул і писар.

Вибори старшини. Характеристичною ознакою козацької демократії було те, що військова старшина була виборна: вибирала її козацька рада. Рада могла так само й відібрати кожний уряд; старшина виконувала свої обов’язки »до військової ласки«, тобто поки це дозволяло військо.

Гетьмана вибирала Генеральна рада. Вибори відбувалися особливо врочисто. Коли рада вже зібралася, посередині радного кола, де стояла старшина, клали »клейноди«, відзнаки гетьманської влади — булаву і бунчук. Був давній звичай, що гетьман, що уступав, клав булаву просто на землю, наче на знак, що гетьманська влада повинна коритися перед військом аж до землі. У пізніших часах клейноди клали на стіл, укритий розкішним килимом. Старшина ставила кандидатури, починалася нарада, осавули обходили військо, питаючись, за кого козаки стоять. Вибір відбувався не голосуванням, а криком, неодноразово доходило й до конфліктів. Пізніше, в XVIII. в., кандидатура на гетьмана була вже між старшиною умовлена заздалегідь, і вибори проходили спокійно. За давнім звичаєм козаки проявляли свою згоду так, що кидали вгору шапки. Навіть іще при виборі Апостола »шапками на нього махали«. Вибраного гетьмана ставили на стіл посеред ради, щоб усе військо його бачило. Але найважніша була та хвилина, коли новообраному вручали до рук булаву й укривали його бунчуком і корогвою, — це було символічне передання влади.

Генеральну старшину обирала деколи генеральна рада, але частіше — рада старшини. Полковника вибирала полкова рада.

Гетьмани не раз намагалися зміцнити свою владу, нехтували вибори й просто усували полковників, а на їх місце назначали нових. Першим Богдан Хмельницький досягнув такого авторитету, що назначував полковників, яких сам хотів, не скликаючи на вибори ради. Це й було в інтересі суцільності війська, щоб нижчі військові ранги були безпосередньо залежні від вищих і щоб старшина завжди могла усунути з уряду невідповідних людей.

Призначеному полковникові урочисто вручали відзнаки його уряду. Полк збирався на просторому майдані з усіма полковими й сотенними прапорами. Приїздив гетьманський делегат із новим полковником. Делегат повідомляв про призначення, полковий писар відчитував гетьманський універсал.

На Запорожжі найдовше зберігалися різні старовинні звичаї, яких допильновувала при виборах старшина. Так наприклад обов’язок обраного був двічі відмовлятися від уряду й аж за третім разом приймати вибір. Старі січові діди сипали на голову кошового пісок і обмазували його болотом, на те, щоб не забував про своє низьке походження й не вивищувався понад товариство.

Військові відзнаки. Відзнаки козацького війська звалися клейноди. За клейноди цілого війська уважали гетьманську булаву й бунчук, печатку, корогви, бубни і труби, деколи також і козацьку гармату, тобто артилерію. Ці ознаки своє влади запорозьке військо незвичайно цінило і зберігало їх з великою пошаною. Назву військових клейнодів стрічаємо