Деколи, у ближчі походи, військо виступало »налегко«, з малим вантажем, з самими »юками і саквами«, як казав Хмельницький. У дальшу дорогу йшов важкий обоз, що мав часом і кілька тисяч возів. У поході Юрія Хмельницького на Волинь 1657 р. нараховували 35.000 козаків, — але-це число, здається, прибільшене. Козацькі похідні вози були легкі й невеликі. »Коли йдуть походому інші краї, то кожний має віз, запряжений одним конем; на них везуть теж мосяжні гармати«, оповідає Старовольський, сучасник Сагайдачного. Семигородець Кравс, що бачив козаків Хмельницького в Молдаві, говорить: »У козаків такий звичай на війні, що кожний їде верхи на коні й має припряжений малий візок із харчами, в поході ці вози йдуть ,з двох боків, а посередині піше військо і в потребі ці вози правлять їм за шанці«.

Військо рушало в похід впорядковане на полки та сотні, що йшли під своїми корогвами, зі своїм обозом і артилерією. На ворожій території військо попереджували сторожі або чати. Ціла армія розтягалася на великий простір, за Хмельницького навіть у лінію на 10 миль завдовжки. На відпочинок чи попас військо ставало там, де була вода і паша для коней. Тоді козацькі кашевари приготовляли їжу для своїх відділів. Коли військо залишалося довше на одному місці, ставили для пробутку намети або курені. Коли обоз по довгому постою залишав обозовище, козаки підпалювали те, що залишалося.

В війні панувала у війську сувора дисципліна. За давнім звичаєм козакам заборонено було пити горілку підчас походу. Але пізніше цей звичай, мабуть, не втримався. Сторожі довкола обозу пильнували, щоб неохочі не втікали з війська і втікачів ловили. В таборі, відбувався нераз суд і винуватих карали військовими карами: приковували до пушки, карали киями, а за більші злочини присуджували й смертну кару.

Окремі санітарні установи в ці часи ще не існували. У козацькім війську бували лікарі і цилюрники, але тільки принагідне, не на постійному військовому утриманні. Похідних шпиталів не було; раненими опікувалися тільки люди доброї волі, або церковні братства по містах. Славний козацький шпиталь у Трехтемирові був не справжнім шпиталем, а захистом для калік та інвалідів. Коли з’являлася де-небудь яка пошесть, військо ставило застави і не пропускало людей з загрожених околиць.

Військо у поході мало своїх священиків-капеланів, а деколи й похідну церкву.

Бій.Табір. Козацьке командування намагалося провести бій на місці, що заздалегідь було приготовлене до зустрічі, щоб ворога відразу поставити у невигідну ситуацію. Це видно особливо у боях Хмельницького, під Корсунем чи під Зборовом, де гетьман заскочив поляків, неприготовлених до битви.

Базою для війська, що виходило у бій, був табір. Боротьба й оборона з табору була характерною особливістю козацької тактики.

Табором, називали укладані разом обозові вози, за якими ставало військо. Такий спосіб оборони був відомий в українських степах уже за княжих часів; наше військо на безлюдному місці, де не можна було знайти захисту в терені, заставлялося від половців возами. Табори уславилися у XV ст. в чеських гуситів, яких звали навіть таборитами, знали його й литовські й польські війська. Але спопуляризували цей спосіб оборони козаки; довівши його до незвичайної вмілості.

Табір починали порядкувати тоді, коли військо готувалося до зустрічі з ворогом. Обозові вози ставали тоді по одному і другому боці війська, простою лінією, один за другим, у кілька рядів. В 1596. р. Лобода під Білою Церквою мав табір з пятьох рядів возів, ГЇавлюк 1637. р. ішов табором у шість рядів. Посередині ставало військо, піхота і кіннота. Перед і зад був теж забезпечений возами, там приміщували також артилерію.

Коли ворог надійшов близько, піхота зпоза возів починала стрільбу з рушниць, як і артилерія. Чи треба було йти вперед, чи відступати, військо під охороною табору, за кількома рядами возів, було добре забезпечене, від наступу. В 1628 р. під заслоною табору запорожці перейшли цілий Крим, від Перекопу до Бахчисараю, хоч татари їх сильно обстрілювали. І таксамо пізніш верталися тим самим шляхом, теж »оборонною рукою«. А коли в одній сутичці утратили одну гармвту, то другого дня пішли знову табором на те саме місце й гармату забрали. Під Дрижиполем 1655. р. козаки кілька днів відбивалися від польських військ, що їх переслідували, — »а табор мали такий міцний і вогнистий, як який Мальборг« (пруська фортеця).

Ворог намагався завжди в якомусь місці табір розірвати і крізь цю діру вдертися до середини, між військо. Щоб утримати в порядку лінію табору, козаки привязували віз до воза, — хоч воно не було легко й вигідно. А коли ворог табір »розірвав«, або »урвав« його частину, старалася наново лінію возів замкнути. І тоді нераз мусіли залишати частину возів, а то й людей, щоб рятувати цілість, і табір наново справити, впорядкувати.

Нераз треба було спинитися на якомусь місці і тут готовитися до бою. Тоді випрягали коні і пускали їх самопаш, — запорозькі коні були привчені ходити табунами, — а з возів будували кращий,