Життя селян с. Панфили до Великої Жовтневої соціалістичної революції

Невелика річка Супій, одна з лівих приток Дніпра, розрізуючи в поперечному напрямку ряд Дніпровських трас, утворила досить широку річкову долину. Ця долина розмежовувала Київську і Полтавську області.

По берегах цієї долини із-за темної зелені садків біліють проти сонця хати - це колгоспні і радгоспні села, що густо обсіли річку Супій з обох боків.

На правому березі цієї річки розмістилось і село Панфили. Віддаленість його від районного центру до 10 км. Зараз через село прокладена чудова асфальтна магістраль Київ – Харків, тому зв’язок з райцентром, містами Києвом, Харковом не становить ніяких особливих труднощів.

Про початкове заселення села Панфили більш певних відомостей не збереглось. За переказами, ніби першим осилився тут якийсь втікач з Росії з ім’ям Панфил. Причина його еміграції була звичайна на ті часи: неполадка з паном поміщиком. Нескінченні злидні і панські здирства, щоденна панська кривда довели цього Панфила до розпачу. Трапилось так, що один раз не стримав Панфил своєї руки, в якій на цей час були важкі вила. Пан тут же на току повалився скопом, а Панфил попрямував на південь на вільні степи, де ще не було панів.

Дуже сподобалась Панфилу місцевість, де зараз міститься с. Панфили. Тут і річка з карасями, тут сила качок, гусей іншого водяного та степного звіра, і скрізь степи чорноземні і родючі. А головне – немає й близько пана.

Правда з півдня заскакували хижі нагайці, щоб захопити в ясир дівчат і хлопців з українських хуторів, але Панфил визнав, що з ними було легше боротись ніж з панами.

Незабаром рядом з Панфилом оселялись все нові й нові втікачі, аж поки хутір Панфили розрісся у село, що тепер має назву Панфили.

Перші втікачі й засновники села можливо дожили до смерті без панів. А далі їхнім нащадкам довелось побачити на цих вільних колись степах – панів, які підсовувались до їхніх хуторів захвачуючи кращі землі та поступово прибираючи до рук і самих селян. Де взявся пан Ляшенко в с. Панфили, старожили не пам’ятають. По якому праву він зайняв кращі вгіддя околиць села, чи йому був подарунок від самодержавної цариці Катерини, чи просто все це було захоплено силою, про це теж відомостей немає.

Але разом з селом Панфили виросла панська садиба пана Ляха, а пізніше його нащадків Ляшенків.

Найкраще вгіддя кругом села теж стали власністю Ляшенків, а проїзди до громадських земель були перерізані земляками Ляшенків. Почався процес закріпачення. Мешканці села Панфил, що за тогочасним розподілом на стани вважалися козаками, поступово обплуталися економічними тенетами поміщика різними хитрощами, а то й просто силою і реставрування холопами-кріпаками.

В другій половині ХІХ ст. в с. Панфилах уже було переведено із стану козаків до стану кріпаків приблизно 40% . Становище кріпаків дедалі все гіршало, бо пан вимагав все більше і більше праці (4 дні на тиждень).

Систематичні утиски від поміщика зростаючі податки, важкі матеріальні повинності, наскоки панської челяді і робили життя “вільних” нестерпним.

Наказом гетьмана Скоропадського була пересипана величезна гребля через долину річки Супій , рядом з с. Панфили. Утворився величезний Яготинський став. Але яка це тяжка була праця! Землю возили, а більше було носили мішками, корзинами, носилками. Своє гірке життя народ оспівує в піснях. В цих піснях начувається велика журба поневоленого народу, протести проти панської сваволі, туга за волею.

Реформа 1861р. не принесла селянам покращення. Кріпаків вона звільнила від кріпацької залежності, звільнивши разом і від землі, яка залишилась у руках поміщиків. Для звільнених селян повстало питання : як же жити, де заробити щоб не померти з голоду?

Ляшенко зібрав свої землі в один масив і вирізав його собі на найкращих чорноземах, починаючи від села Панфили аж до с. Сомкова Долина. Але реформа 1861 р. дала сильний поштовх до класового розшарування села. Кількість безземельних і малоземельних дворів дуже зросла, сильно виділився прошарок куркульства.

На кінець ХІХ ст. в с. Панфили було:

1. куркульських господарств (10-70 дес.) –60 господарств.

2. середняцьких господарств(3-9 дес.) – 150 господарств

3. безземельних і малоземельних (0-2 дес. ) – 160 господарств

Разом – 370 господарств.

Майже кожне куркульське господарство мало млин-вітряк. Ці вітряки кругом оточувало село. Це була неабияка стаття прибутку у куркуля. Забрати половину завезеного зерна було звичаєм. Довго старики-колгоспники згадували: ”Брали розмір до коліна”. Кожне куркульське господарство мало одного–двох наймитів.

Як правило у наймитів підшукувались безрідні сироти, безземельні і малоземельні селяни. Це давало можливість експлуатувати таких нещасних без усякого сорому і совісті. На сезонні роботи закликались різні боржники – за позичене борошно, картоплю. Скільки днів треба працювати за борг визначав сам “благодійник”.

Звичайно за таких умов куркульські господарства міцнішали й поширювались. Частина господарств з другої групи ледве зводили кінці з кінцями, а решта понад 200 господарств взагалі цих кінців звести не могли: щовесни все з’їдалось і кілька місяців доводилось голодувати.

Понад 60 господарств з с. Панфили переселились в степи Західного Сибіру та в степи Прибайкалля. Звичайно їхню землю скупляли за безцінь куркульські господарства.

Кожного року на весні з с. Панфили відправлялись вояки –заробітчани на південь. Йшли переважно в Гуляй-Поле. Виходило щороку 70-80 душ . Там вони наймалися до місцевих куркулів за 40-50 крб., працювати треба було день і ніч.

Були й місцеві заробітки. Місцеві поміщики в сезон