к, який контролював якість роботи .

Панфильський пан Ляшенко після реформи 1861 року дуже скоротив своє власне господарство, а землю здав в оренду.

Революція 1905 року прогриміла по містах і селах царської Росії. Поселилась в серцях панфильської бідноти якась надія. Загомоніли про землю, про розподіл Ляшенкової землі, але до цього не дійшло.

Сусідній великий землевласник Мусій-Пушкін поставив у своїх маєтках кілька ескадронів з гвинтівками і нагаями. Прийшли чутки про масову порку та заслання селін. Але мрії селян про землю не зникали, вони жили в серцях бідноти яка задихалась від безземелля, яка жила в темноті і злиднях.

В кінці ХІХ ст. грамоти навчали дяки за певну плату по окремому договору з батьком учня. За три роки дяк мусив навчити учнів читати Псалтир. Програма там була не широка, а часу відведеного чималенько, але якщо взяти до уваги, що учні більше працювали у дяка по господарству, ніж він їх учив, то відведеного часу було якраз стільки, скільки треба. Метод навчання був дуже спрощений: перевірка вивченого напам’ять.

Сільський староста обирався громадою, але фактично керувала селом група хазяїв разом з попом. Для розв’язання громадських питань скликався сход.

Ось півколом стоїть громада, що її сьогодні скликав староста.

Ближче до столу на ослонах сидять хазяї в червоних кожухах, далі стоять теж хазяї, але менш поважні і за спинами в сіряках інші мешканці с. Панфили.

Лікарні або хоч фельдшерського пункту в селі не було. Мешканці села чули що десь існують лікарі, але ніколи не користувались лікарською допомогою. В Панфилах були свої діди костоправи, які без гіпсу сміливо направляли всякі переломи і вивихи. Були також баби-шептухи, починаючи від поганого ока до соняшниць включно.

Акушерок та спеціальних породільниць не було. Тому жінки обходились без низ. Баби пупорізки, які траплялись майже на кожному кутку, забезпечували охорону здоров’я і породільниць і їх немовлят. Якщо породільниця помирала ( а це траплялось часто), “то на це була воля Божа”, як говорив завжди отець, ховаючи троячку в карман за похорон.

Велика Жовтнева Соціалістична революція і перші перетворення на селі.

Тільки Велика Жовтнева Соціалістична революція принесла селянам звільнення від тяжкої поміщицької експлуатації і поміщицького безправ’я.

Жовтень 1917 р. стер з лиця землі поміщиків і капіталістів. Другий всеросійський з’їзд Рад прийняв декрет про мир і землю. Радянська влада передала трудящому селянству більш, як 150 мільйонів десятин землі, яка раніше знаходилась в руках поміщиків, буржуазії, монастирів і церкви.

Селяни Панфил одержали від Радянської влади більше, як 2000 десятин землі. Розділили цю землю між собою. Першим на селі хто взявся за розподіл землі , був матрос Чорноморського флоту, безземельний бідняк Батрак Максим Михайлович. Цей колишній матрос згуртував навколо себе актив села.

Уже новий актив почав встановлювати нові порядки на селі. Передали поміщицький інвентар і худобу бідним селянам.

Вікові сподівання трудівників Панфил, як і всього народу збулись. Поміщик Ляшенко втік у Польщу, втекли й інші поміщики, злякавшись розправи розгніваного народу.

Влада в селі перейшла в руки бідняків, які на початку 1918 року організували свій бойовий штаб-комітет бідноти, головою якого Остроушко Микита Зіньович. Комнезам і почав керувати новим життям у селі.

Та не подобались нові порядки куркулям. Гопкало Семен Терентійович, Гопкало Антон Семенович, Тарасенко Хома Данилович, Гопкало Ілько Никифорович почали чинити опір. Кожен із цих куркулів раніше мав 35-55-75 десятин, по 8-10 коней, по кілька пар волів. Тепер йому відійшли 10 га, а решту віддали бідноті.

Село Панфили випробувало на собі великий тягар боротьби з німецькими загарбниками і їх слугами - буржуазними націоналістами. Німці багатьох селян пограбували, забрали худобу та ще й били жінок та дідів.

Боротись проти радянської влади і рятуючи своє куркульське господарство, частина куркулів, як Гопкало Семен Терентійович та Гопкало Антон Семенович вислужились перед ворожими офіцерами, зраджували трудовий люд Панфил і часто сікли різками безневинних чесних селян, палили жита, забирали худобу. Але не довго довелося бандитам вести розправу з населенням. Закінчилась громадська війна. В 1920 р. в село прибув Рудольф Зотте, робітник, посланець партії на село. В 1922 році Батрак Максим Михайлович вступив в ряди ВКП(б), в рядах партії були і Рудольф Зорте, Батрак С.М., Фецюк Я.Г. з яких утворилась партійна ячейка.

Принцип роботи був кооперативний, нараховувалось 15 членів артілі, куди входили активісти, комуністи, комсомольці.

Був організований комітет взаємодопомоги в 1928 р, головою якого був комуніст Батрак І.М., а касиром – комуніст Фецюк Я.Г. і секретарем – Пархоменко І.М. Було 10 га землі, обробляли землю і зерно здавали в магазин. А звідти видавалась допомога бідним селянам в позику і безповоротно.

В 1930 році парторганізація налічувала 16 осіб. В селі Панфилах в 1924 р. була створена комсомольська організація яка складалась із 6 осіб, в 1926 р. вона налічувала уже 12 осіб. Комсомольці разом з комуністами проводили закупівлю хліба для держави за ними й пішли бідні селяни.

Добре жили колгоспники, комуністи й комсомольці села, прикладали для цього всі зусилля. 15 з’їзд ВКП(б) підводячи підсумки індустріалізації нашої країни і швидкого росту соціалістичної промисловості, вніс рішення про всебічне поширення колективізації сільського господарства.

В с. Панфилах почалось трудове піднесення сільських мас, які будували колгосп. По шляху вказаному Комуністичною партією пішли й селяни с. Панфил, організувавши в 1930 році на своїх землях два колгоспи: Сталіна