Реферат на тему:

Революція

1905-1907рр.

в Україні.

Початком революційної бурі стали події 9(22) січня 1905 р. в Петербурзі.В цей день за наказом уряду була розстріляна мирна демонстрація робітників, які разом з сім’ями йшли до Зимового палацу з метою передачі цареві петицію про свої нужди.Страшна звістка про криваву розправу над учасниками демонстрації облетіла всю країну,викликавши глибоке обурення трудящих. Лозунг “Геть самодержавство!” став головною політичною вимогою всього багатонаціонального пролетаріату Росії.

З перших днів революції соціал-демократичні організації України розгорнули велику агітаційно-пропагандиську роботу в масах-проводили нелегальні сходки, масовки, збори, закликаючи робітників до організації демонстрацій і мітингів протесту, до загального політичного страйку на знак солідарності з петербурзьким пролетаріатом.Скрізь поширювались листівки, присвячені подіям 9 січня.

Під впливом масової агітації і звісток про події “кривавої неділі” робітничий клас України активно включався у загальноросійский революційний рух.Уже 12 січня в Києві застрайкували робітники Південноросійского машинобудівного заводу (нині “Ленінська кузня”), заводу Гретера і Криванека (нині “Більшовик”). Незабаром страйк перекинувся й на інші підприємства.Протягом січня страйкували також робітники Катеринослава, Кам'янського , Горлівки, Юзівки, Єнакіево, Маріуполя, Житомира, Бердичева.Скрізь робітничі страйки супроводжувались мітингами та демонстраціями на знак протесту проти злочинств царизму.

У лютому-березні страйковий рух продовжував наростати, втягуючи в революційну боротьбу нові верстви робітничого класу.В деяких місцях Донбасу відбулися криваві сутички між страйкуючими і царськими військами.

Слідом за робітничим класом виступило й селянство.Перший великий селянский виступ на Україні мав місце на Чернігівщині. В ніч на 22 лютого селяни Глухівського повіту розгромили цукрорафінадний завод і маєток цукрозаводчика-мільйонера Терещенка на хуторі Михайлівському. Далі селянський рух поширився на інші губернії. Всього протягом січня-березня на Україні відбулося близько 140 селянських виступів.

В першій половині 1905 р. селянский рух охопив 43 з 94 повітів України, всього ж у регіоні відбулося 1857 селянських виступів.

Посилення боротьби робітничого класу і селянства, нові поразки царизму в російско-японскій війні справили революціонізуючий вплив на армію і флот.

Революційна хвиля сколихнула й передові кола демократичної інтелігенції, середні верстви міського населення, студентство, учнівську молодь. Революція наростала кожнем днем, набуваючи справді всенародного характеру.

Ініціаторами всеросійського політичного страйку виступили 7 жовтня залізничники Москви. Слідом за ними застрайкували всі залізничники країни, робітники фабрик і заводів, службовці, студенти, учні. Протягом п’яти днів страйк став загальним, охопивши понад 2 млн. чоловік, на Україні він розпочався 10 жовтня виступом робітників і службовців Катерининської залізниці, Київського, Харківського і Катеринослава. В наступні два-три дні припинили роботу більшість підприємств Одеси, Києва, Миколаєва та інших міст. Всього на Україні в жовтні страйкувало понад 120 тис. Чоловік.

Загальний страйк у Києві, Харкові, Катеринославі та інших містах супроводжувався мітингами і демонстраціями, Серед їх учасників відкрито проводився збір пожертвувань на озброєння робітничих дружин та допомогу революціонерам, що томилися в тюрмах.У Катеринославі, Харкові, Одесі відбулися криваві сутички і барикадні бої між страйкуючими та царськими військами. Для керівництва революційними виступами створювались коаліційні за складом страйкові комітети, комітети боротьби, куди входили більшовики, меншовики, есери, а в деяких місцях і представники Бунду, РУП, “Спілки”.

У ході страйкової боротьби у багатьох містах і селищах України, зокрема в Києві, Катеринославі, Одесі, Миколаєві, Кременчуці, Маріуполі, Юзівці, Луганську, Кам’янському, Горлівці, Єнакієвому, виникли Ради робітничих депутатів. Вперше були введені загальні, рівні, прямі вибори при відкритому голосуванні всіх учасників.

Ради запроводжували 8-годинний робочий день на підприємствах, встановлювали ціни на продукти у фабрично-зоводських крамницях, контролювали випуск урядових і буржуазних газет, організовували охорону населення від погромників та хуліганів. Катеринославська Рада, наприклад, скасувала податок і квартирну плату для безробітних. Луганська Рада подавала матеріальну допомогу страйкуючим робітникам. Депутати Рад виїжджали і в села, де закликали селян приєднуватися до боротьби робітничого класу проти самодержавства.

Готуючись до збройних повстань проти царизму, активісти різних політичних організацій розгорнули агітацію серед солдатів і матросів, щоб залучити їх на бік революційно настроєних робітників, селян, службовців, інтелігенції та учнівської молоді.

Ще навесні 1905року розпочалася підготовка повстання на Чорноморському флоті. Керувала підготовкою “Севастопольська матроська централка”, до складу якої входили матроси- члени різних революційних партій. Член “централки” більшовик Григорій Вакуленчук очолював організацію РСДРП на броненосці “Князь Потьомкін Таврійський” – одному з найбільших і найновіших військових кораблів.

Великою популярністю, незважаючи на суперечливі суспільно-політичні погляди, в яких перемішувалися елементи соціал-демократичної, есерівської і анархістської ідеологій, користувався серед матросів “потьомкіна” й Панас Матюшенко.

Вакуленчук і Матюшенко відіграли першорядну роль у повстанні матросів “потьомкіна”, більшість команди якого була укомплектована українцями.

14 червня 1905 року у відкритому морі команда броненосця відмовилися виконувати накази офіцерів. А коли ті почали погрожувати розстрілом і один з них справді вистрелив, смертельно поранивши Вакуленчука, матроси накинулися на офіцерів, у збройній сутичці семерих убили, решту заарештували і згодом висадили на берег в Одесі. Командування кораблем взяв на себе Матюшенко. На щоглі “потьомкіна” вперше в історії російського флоту було піднято червоний прапор.

Кілька днів повсталий корабель бороздив хвилі Чорного моря. Проти нього було вислано ескадру Чорноморського флоту. Та матроси відмовилися стріляти у своїх товаришів, один корабель навіть зробив спробу приєднатися до “потьомкіна”. Лише нестача вугілля, харчів і прісної води примусила команду повсталого броненосця 25 червня зійти на берег у румунському порту Констанції. Більшість потьомкінців залишилися у Румунії як політичні емігранти. А Матюшенко через два роки нелегально повернувся до Одеси, щоб продовжувати революційну діяльність. Згодом він переїхав до Миколаєва, де його заарештували і за вироком