у той час теорією Леніна, що “пролетаріат є керівник народної революції, яка має довести до диктатури пролетаріату”, а меншевики й надалі стояли за широку організацію робітників типу німецької соціал-демократичної пртії.В Україні большевики творили на фабриках ради робітничих депутатів. Серед них із українців на перше місце вибився Григорій Петровський, перший секретар Виконавчого комітету ради Робітничих Депутатів у Катеринославі.
Відкрито почала діятий партія Соціалістів-революціонерів (скорочено-есери), яка мала свої гуртки також і в Україні. У Києві її очолював
А. Козачок, родом з Чернігівщини. Для виконування терористичних актів створена “Бойова організація”. Були також й українські гуртки есерівців в Одесі, Радомишлі, Борисполі, Сімферополі й Києві. Одним із перших соціал-революціонерів був Микола Залізняк, що був переслідуваний і тому мусив утікати до Галичини.
Провідну роль у київській організації російських соціал-революціонерів відігравав київський лікар єврей Фрумкін. Представники єврейської інтелігенції виступали послідовно проти українського національно-визвольного руху й підтримували концепцію “єдиної неділимої Росії” і були ворогами відділення України від Росії із фінансово-економічних міркувань.
Найбільш лівим угрупуванням була партія Анархістів, організована наприкінці ХІХ ст. серед робітників Одеси. Вона виникла під впливом російського анархіста князя Петра Кропоткіна (1842-1921), відомого теоретика анархізму. Партія заперечувала приватну власність, право, зовнішній примус і державну владу взагалі. Серед анархістів було декілька течій з організаціями, крім Одеси, в Києві, Харкові, Катеринославі. Ні одна з тих течій не мала українського характеру, будучи явищем, імпортованим з Росії. Анархістичні організації ліквідовані поліцією в 1902 р. З проголошенням Маніфесту 17 Жовтня вони відновили свою діяльність й займалися головно терористичними акціями проти фабрикантів і капіталістів, називаючи цей терор “економічним”.
Євреї створили свої влсні організації й одною з них був- “Бунд”, повна назва якого звучала “Загальноєврейський Робітничий Союз у Литві, Полщі і Росії”. Заснований у Вільні 1897 р., Бунд був автономною частиною РСДРП й об’єднував частину єврейських робітників.За своєю політичною ідеологією Бунд стояв на антиукраїнських позиціях.Найбільш активним діячем Бунду був Мойсей Рафес,родом з Білорусі.
Другою єврейською організацією був Поалей-Ціон,який “стояв на становищі,що визволення України… у формі самостійної держави є цілком логічним завершенням українського революційного процесу” і тому підтримував український визвольний рух.Визначним діячем цієї партії був Соломон Гольдельман.
Третю групу становили консервативні й ліберальні елементи єврейства,об’єднані в Сіоністичній організації.Сіоністи займали на загал нейтральне становище в російсько-українському спорі,хоча їх провідник Сиркін відрізнявся радикально від Рафеса,провідника Бунду,що обороняв російські імперіалістичні інтереси в Україні.
Незважаючи на проголошену конституцію,переслідування євреїв продовжувалося.У печері на окраїнах Києва 20 березня 1911 р.знайдено труп 12-літнього хлопця Андрія Ющинського,що дало підставу чорносоттенній пресі розгорнути протиєврейську компанію.Слідство кримінальної поліції мало матеріали,які доказували ,що вбивства виконала одна із київських кримінальних банд,але міністр юстиції Щеглов під тиском антисемітських організацій наказав повести справу як ритуальне вбивство.Внаслідок того головний прокурор Київської губернії знеххтував матеріалами поліції й дозволив 22 липня 1911 р. арештувати прикажчика цегельного заводу Менделя Бейліса,якого чорносотенці обвинувачували в ритуальному вбивстві хлопчика-христинина.Слідство тривало понад два роки й викликало протести передових діячів культури всієї імперії.У Петербурзі був створений комітет на чолі з відомим російським письменником Максимом Горьким та Володимиром Короленком для боротьби проти антисемітськоїї політики уряду.Комітет випустив відозву до громадянства,яку підписало 83 діячів культури,й організував оборону для Бейліса.Справа набрала широкого розголосу далеко поза межами Російської імперії.Суд над Бейлісом відбувся 28 вересня 1913 р. в Києві.НА суді виявилося,що деякі свідки,застрашені поліцією,свідчили фальшиво.В обороні підсудного стали не тільки цивільні люди,але також і високі церковні достойники різних віровизнань.Остаточно 28 жовтня 1913 р. суд присяжних після кількагодинних дискусій виніс одноголосно рішення,що М.Бейліс невинний.
Українське національне питання , як і інші суспільно-політичні питання, висунуті демократичною революцією 1905-1907 років, потребувало глибокого осмислення для вироблення ефективних засобів цього розв’язання. Ця революція залишила після себе чимало повчальних уроків. У наступні роки її досвід привертав увагу політичних діячів і учасників масових визвольних рухів.
Список використанної літератури:
1)Л.Г. Мельник , М.В. Коваль , В.Ф. Верстюк , М.В. Демченко “Історія України”-1992
2)Василь Верега “Нариси з історії України”-1996
3)В.Г. Сарбей “Історія України”-1996