довідались десь наприкінці 1942 року. 5 грудня 1942 року начальник Центрального Штабу партизанського руху при Ставці Верховного Головнокомандування (ЦШПР) П.Пономаренко сповістив особисто Сталіна: “По сообщению Сабурова в лесах Полесья, в районах Пинск, Шумськ, Мизоч имеютса большиє группы украинских националистов под руководством лица, законспирированого под кличкой “Тарас Бульба”. Мелкиє группы партизан[більшовицьких] разоружаютса и избиваютса.
Против немцев националисти устраєвают отдельниє засады Літературна Україна. 1992, 25 червня.”
Це повідомлення насторожило Сталіна атже з’явилась загроза режиму. Він дає вказівку дискредитувати національно-визвольний рух на західноукраїнських землях. Для перекручування ідей і боротьби з формуваннями УПА створено з числа карних злочинців “особиє партизанскиє отряды” – Медведева, Федорова, Куманька, Гудзенка, Чернова. Керівництво ЦШПР СРСР видало наказ передислокувати свої партизанські загони з території Росії, Білорусії на територію України з метою “разложения националистических формирований противника на територии УССР”
Для компрометації і фізичного знищеня військових з’єднань УПА розробляється цілий арсенал спецзаходів. 3 листопада 1943 року заступник начальника ЦШПР комісар державної безпеки С.Бельченко і начальник розвідвідділу ЦШПР полковник М.Анісімов надіслали у штаби партизанських загонів директиву за №3762 сс, де конкретно ставились завдання, як викривати загони УПА, засилати в ці формування свою агентуру, розкривати явки і паролі, методи вербування в організацію та ін.
Коли ж фронт перемістився на територію Західної України, більшість більшовицьких партизанських загонів підпорядкувались НКВС і бойові дії між УПА і формуваннями НКВС, з того часу, переросли в справжні баталії. Свою лепту вніс перший секретар ЦК КП(б)У М.Хрущов. “Исходя из боевого прошлого вашей дивизии, – читаємо в радіограмі №991, адресованій командиру партизанського зєднання П.Вершигорі,– она не расформировывается, а передаетса под ведения НКВД УССР для борьбы с немецко-украинскими националистическими бандами. Желаю вам дальнейших боевих успехов. Хрущов”. Літературна Україна. 1992, 25 червня.
У відповідь на криваві репресії колишніх ковпаківських, сабуровських, медведєвських, шукаєвских партизан, що почали діяти під орудою НКВС, а також численних спецбоївок НКВС, українська молодь масово встурала в УПА та окремі підпільні групи спротиву червоним окупантам. За даними НКДБ України до весни 1945 року до складу УПА входило понад 90 000 чоловік Український історичний журнал. К., 1990, №11. С.22..
На боротьбу з ворогом ставали навіть діти. “У меня сидит 13-летний мальчик, он вредней чем целий кущ Державний архів львівської області.Ф.3 п. оп. 1,спр. 195, арк.48.”,- заявив на обласній нараді представник ЦК КП(б)У в Магерівському районі Львівської області Русанов.
Керівництво місцевих партійних органів змушене було визнати, що основна маса населення підтримує національно визвольну боротьбу, співчуває повстанському руху.
Восени 1944 весною 45 рр. Бойові відділи УПА завдали ряд дошкульних ударів по комунікаціях ворога, вступивши в бойові дії з регулярними частинами НКВС. Великого розголосу набув бій між сотнями УПА і військами НКВС на околиці сіл Васючин, Довге і Конюшки Рогатинського району Станіславської області в серпні 1944. З першого по шосте листопада 1944 р. в районі Підгайців на Тернопільщині відділи УПА провели ряд успішних боїв проти двох дивізій. У цих боях повстанці розбили два батальйони противника, захопивши багато зброї Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952. Документи і матеріали. Львів 1991. С.92-93.
Вдале маневрування повстанських груп, що призводило до успішних операцій проти військ НКВС і НКДБ, змусило противника змінювати тактику своєї боротьби. Ворог переходить до широких облав з використанням танків і важкої артилерії. Але й цей задум подекуди давав негативні (для більшовиків) результати. Цілодобовий бій, що відбувся в лісах на північ від Рогатина в грудні 1944, в якому діяло кілька тисяч енкаведистів, підтвердження тому. Знаючи добре місцевість повстанці завдали відчутних втрат ворогу. В цьому бою загинув командир більшовицького з’єднання генерал Федоров.
Найбільшу акцію проти загонів УПА керівництво НКВС-НКДБ організувало в квітні 1945, коли до військових дій було залучено до 40 тисяч чоловік. Акція була проведена на Підкарпатті і Карпатах. Вона тривала аж до кінця травня Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952. Документи і матеріали. Львів 1991. С.92.
У розпорядженні НКВС СРСР від 31 березеня 1944 р. говориться: “Сім’ї у складі яких є оунівці, що перебували на нелегальному становищі, або тих, що займалися бандитизмом, а також сім’ї засуджених оунівців, взяти на облік і виселити до тилових областей Союзу Український історичний журнал.1990,№11. С.21.”. З осені 1944 по 1951 згідно з даними каральних органів, у безлюдні і малолюдні райони Півночі, Казахстану, Сибіру і Далекого Сходу було депортовано 65 901 родин(203 662 чоловік), посібників ОУН-УПА Известия.1990, 10 февр.. За неповними даними з 1939 по 1955 із західноукраїнських земель у східні райони московської імперії було вивезено 2 196 170 чоловік, ябо 20,5 % від всього населення Архів інституту українознавства АН України..
Поряд з воїнами-чоловіками в лавах УПА боролись і жінки, вони внесли свою долю в Боротьбу. Були вони вояками, звязковими, санітарками, шили і прали білизну, готовили їжу...
Окупанти розуміли важливість національно-визвольної боротьби жінок і саме тому приділяли велику увагу її викриттю. На нараді партійно-енкаведиської верхівки, що відбулась 10 січня 1945 року під керівництвом секретаря Львівського обкому партії Грушецького, секретар Жовківського РК КП(б)У Бичков, харакеризуючи стан підпілля, відзначив: “У них есть большая женская организация, так називаемая жиночая ситка... Это их главная сила, в сигнализации, в снабжении и т.п.” Державний архів Львівської області.Ф.З п.,оп.1, спр.191, арк.1-10, 23-30, 49-53, 56-58, 74-75. На іншій нараді 12 січня 1946 року вказувалось, що роль жінок в національно-визвольному русі зростає Державний архів