Поринаючи думками крізь багатовіковий простір та час у долю і життя одного із тисяч славних синів України, вікопомного князя К.-В.Острозького, осмислюючи його плідні справи і діяння на благо рідного народу і Вітчизни, відчуваємо і бачимо його потужну і ці-лющу життєву наснагу, велику творчу енергію, природню міць, силу і європейське благородство, які в історії України, мабуть, що не мають аналогів. Проте ставлення до себе і своїх справ наш герой у співвітчизників та нащадків заслужив різне. Якщо перші, особливо соратники, наділяли його титанічними властивостями і героїчними заслугами, то спадкоємці, в силу тих чи інших причин, часто-густо обставин, неоднозначне і ставилися, і оцінювали, а іноді просто осуджували славну постать князя Костянтина-Василя.

Сьогодні, в умовах вільного європейського українотворення, нарешті, настав такий час, коли - з'являється органічна потреба і, здається, можливість об'єктивно, а головне, тверезо і спокійно вникнути в непросту долю і саму особу Костянтина-Василя Острозького та сумлінно, без емоцій, розібратися в його справах та діях, адже з іменем його пов'язується більш ніж півстолітня доба європейського гуманізму в історії України, коли людський розум і глузд стали цінувати вище за віру.

З-поміж відомих високопоставлених осіб, хто чи не уперше вдався до характеристики князя, був Енріко Спаноккіо, секретар папського нунція у Варшаві Альберта Болоньетто. У своєму посланні він допові-дав Папі в Рим, що К.-В.Острозький є найпомітнішою і надзвичайно шанованою в Речі Посполитій особою, однак на заваді його сходження на королівський престол стоїть те, що "він русин і вождь схизмати-ків". Спаноккіо також іншим разом доповідав у Рим, що К.-В.Острозь-кий є першим у списку претендентів на угорську королівську корону, оскільки володіє багатим благородством.

Славили заслуги Острозького роду перед Вітчизною, відзначаючи особливу стійкість і доблесть князя Костянтина-Василя творці і діячі Острозького культурно-освітнього осередку Даміан Наливайко, Андрій Римша, Симон Пекалід, дяк Кіпріан. Відомий просвітитель Герасим Смотрицький порівнював Костянтина-Василя з римським імператором Костянтином Великим, за якого стався рішучий перехід від пе-реслідування християнської релігії до її оборони і захисту'. Інший сподвижник К.Острозького Захарія Копистенський у своїй знаменитій "Палінодїї" писав, що князь К.-В.Острозький "первой межи княжати Роскими, великий заступ й потеха всего народу Роскаго, мир желанный на Украинах, страх й трепет татарам." Стійким і непохитним у "вере православне-христианской" вважав Костянтина-Василя московський цар Борис Годунов. В одному із листів цар писав йому: "Ты пан крестнанской, истинное веры христианской, с нами одное веры". А князь А.М.Курбський, перебуваючи все життя під враженнями від справ і заслуг Острозьких, так описує їх подвиги: "...О них не токмо в крониках мужество их описуется, но й новими повестями храбрости их свидетельствуется, яко мало прежде й о других реком егда быша в вере православной пребываша по обычаем мерным, й к тому имеющая над собою гетмана храброго й славного Константина в правоверных догматах светлаго й во всяком благочестии сиявщего, яко славни й похвальнії в делах ратнымх явищась, отечество своє обороняюше".

Паростком хрестителя руської землі Великого князя Володимира називав Костянтина Острозького Іпатій Потій. Стійкість і відданість Русі-Україні Костянтина-Василя вражала одного із найвитонченіших європейських богословів та, зрештою, і дипломатів того часу Петра Скаргу". Острозький літописець наділяв покійного К.-В.Острозького в день його погребіння особливими заслугами: "...князь бул велікій милостнік набоженства грецкаго, монастирі будовал, маєтності понадавал, навіть і до міських церков маєтності надавал, на шпиталь і школи місто надав Сурож з селами, був богобойний, ніщелюбивиц, смиренний, приступний кождому і найубогшему". А дещо пізніше віденське православне братство згадувало К.В.Острозького, звертаючись до громадськості з питаннями:"... чи не був він прикладом і зразком для всіх інших людей свого століття у своїх знаменитих і благочестивих справах і поступках, а особливо у великій любові до своєї східної святої церкви, своєї матері, в любові, яку він проявив до

останньої хвилі свого богоугодного життя? Хіба не заслужив він ще за життя щедрої нагороди і благословення Божого?"

В ХVІІ ст. інтерес до Острожчини загалом проявляли хіба що тільки польські хроністи і мандрівники-місіонери. З-поміж них Шимон Окольський, який в першій половині ХVІІ ст. побував на Волині і свої враження від побаченого і почутого про Острозьких описав у книзі, яка була видана у Львові в 1646р.

У полоні польської історичної думки перебували Острозькі і, на-самперед, Костянтин-Василь майже все ХVIII ст. і першу пол. ХІХ ст.

З поділом Польщі і утворенням цілого ряду російських губерній на Правобережній Україні, інтерес до Острозької спадщини починають проявляти київські і московські дослідники минулого краю. Так із статтею "Острожская старина" в журналі "Киевлянин" в 1840 р. вперше виступив В.О.Домбровський, який з православно-патріотичних позицій назвав Острозьких "стражами русской народности в Польском королевстве". З-поміж них найкремезнішою постаттю на Русі був князь

Костянтин-Василь - гроза татар і москалів, оплот православних і захисник давньої віри предків." З аналогічних позицій оцінив вклад Острозьких взагалі, і Костянтина-Василя зокрема, в історії України професор Київського університету Михайло Максимович.

Абсолютно в інших фарбах і тонах постав К.-В.Острозький у працях П.А.Куліша. Звинувативши князя в головному гріху - Люблінській унії -"слиянии гражданских обществ, несоединимых по своей формации",-Пантелеймон Куліш буквально виніс йому судовий вирок:

"Панская пасивность, незнание русской природи, неуважение прав своего народа, безстыдная скаредность, магнатское чванство, отсутствие душевного благородства...