мова, бо учасники могилянського гурту, для пропаганди своїх ідей серед спольщеної шляхти і міщан-ства, не вагалися писати по-польськи. Могилянська школа не ста-вила собі за мету вивести на вищий рівень науку, розвинути богослов’я, філософію,— вона радше дбала за те, щоб підготовити осві-чене духовенство і добрих учителів, проповідників, промовців, пись-менників-полемістів.
Висліди реформ. В цілості реформи Могили мали на меті ввести українське громадянство в усталені організаційні норми. Національно-культурна революція, що проявлялася в буйних, експансивних фор-мах, мала остаточно втихомиритись, і життя повинне було ввійти в спокійне річище. Братства, що дотепер вели провід у церкві і культу-рі, повинні були поступитися своїм провідним становищем. Навіть митрополит Борецький, хоч сам був діячем братського руху, вважав небезпечним для церковної організації занадто великий розріст брат-ської автономії і вживав заходів у патріархів, щоб обмежити церков-ні ставропігії. Могила не вів відкритої боротьби з братствами, але знищив їх вплив тим, що витворив освічене духовенство, яке взяло провід у церкві в свої руки. Так була усунена анархія в церковно-на-ціональному житті, той небезпечний стан, коли кожне братство само вирішувало різні релігійні чи організаційні питання. Могилянська церква усувала всі спірні чи сумнівні справи і натомість давала готові канонічні вирішення.
Така уніфікація релігійного життя мала безперечне значення як основа національної єдності. Але Могила та його гурт при своїх ре-формах майже цілком ігнорували дотеперішні здобутки українсько-го культурного життя і взагалі національної традиції. Вони використо-вували західні зразки і часто брали їх без ніяких змін, не задумую-чись над тим, чи західні набутки в усьому надаються до українських відносин. Це привело до вияловлення культурного життя. Замість творити свої оригінальні цінності, письменники та інші діячі живцем переймали чужі твори. На місце гарячої пристрасної полеміки, що виходила з глибин народного почування, прийшла мертва схоласти-ка. Церква, закріпивши свої догматичні позиції, почала віддалятися від громадського життя. Ієрархія, яка походила з могилянської шко-ли, щораз більше замикалась у своїх кастових інтересах і байдуже ставилася до ширших національних змагань. Це виявилось особливо тоді, коли козаччина виступила до боротьби проти Польщі: вище духовенство не тільки не ввійшло в союз з Запорізьким Військом, як це перше робив митрополит Борецький, але поставилося до коза-ків з явною ворожістю.
Такі самі настрої появились і серед заможнішої української шляхти. На перше місце на сеймовій трибуні почав висуватися в тих часах волинський пан Адам Кисіль, він походив із старого боярсько-го роду і з гордістю згадував родинний переказ, що його предок обо-роняв Київ від наступу Болеслава Хороброго. Він сам завзято і не-поступливо ставав в оборону православної віри, але одночасно заявлявся як польський державник-патріот, що понад усе ставив доб-ро Речі Посполитої...
Але такі погляди поширились тільки серед заможної верхівки, якій польський устрій давав владу і матеріальні користі. Соціальні низи, що відчували на собі гніт Польщі, освідомлені релігійно-націо-нальною пропагандою, ставилися до польських впливів непримирен-но. Міщанство, дрібна шляхта, духовенство — всі разом творили один з'єднаний табір, прив'язаний до давніх традицій, вороже на-строєний до католицької Польщі, готовий найбільшими жертвами обороняти свої надбання.
XVI—XVII ст. — це був період проби життєвих сил і здібностей українського народу. Втративши свою князівську державу, втратив-ши сурогат держави у Великому князівстві Литовському, Україна опинилася під наступом Польщі. Сили в цих змаганнях були нерів-ні: з польського боку стояла зорганізована держава, з агресивною шляхтою, з освіченим міщанством, з свідомою своїх цілей церквою; а з українського боку були знесилені останки аристократії, дрібне міщанство, неосвічене духовенство та поневолені селянські маси. А все-таки настільки сильні були основи давньої культури, що, спираючися на них, українське громадянство зуміло зорганізувати відсіч проти польського наступу і у своїх змаганнях виявило незвичайну творчу енергію. Спершу провід у боротьбі вела аристократія і своєю протекцією та матеріальними засобами допомагала культурним почи-нам. Коли ж верхні класи підупали, силами міщанства і духовенства створено міцний центр, що скупчував у собі всі національні сили. Братства, зорганізовані на основах добровільних спілок, зуміли витворити національний авторитет, який здобув собі визнання в усьому суспільстві. Братські школи підняли освіту, забезпечили мо-лодь від чужих деморалізуючих впливів і виявили ряд літературних сил, що своїм знанням обороняли народну справу. В цій боротьбі успі-хи чергувалися з поразками. Культурні центри творились і занепада-ли: коротко тривала світлість Острога, важко змагався Львів, врешті до проводу прийшов Київ. Український табір утратив свою аристо-кратію і значнішу шляхту, втратив частину духовенства, що перейшла під чужі прапори,— але в сумі оборонив і затримав давні позиції. Великим успіхом було приєднання до культурної праці свіжих козаць-ких сил: запорізька шабля підпирала національні стремління і додала їм гостроти і сміливості. Але здемократизування громадянства при-несло одночасно небезпеку суспільної культурної анархії. Церковна ієрархія під проводом Могили запобігла цьому, опанувала братський рух, впорядкувала церковний устрій і надала йому твердих, скон-солідованих форм,— але сама почала віддалятися від зв'язків із громадянством. Та народні маси вже були такі розворушені і схви-льовані, стільки виходило з них творчої енергії і талантів, що ці нерівності і недостачі не приводили вже небезпеки нового зане-паду.
Міщансько-братська епоха не була часом великих переломових подій; це був час сірої, щоденної праці, що дала підбудову під націо-нальну культуру і уможливила розвиток національної революції.
Список літератури:
1 .Наталя Яковенко. Нарис історії України. Київ-!997р.
2. Іван Крип’якевич. Історія України. Лвів-1990р.
3. Історія України: навчальний посібник. Під ред. Смолія В.А. Київ-1997р.