ТРАГЕДІЯ І ПОДВИГ НАРОДУ У ВІЙНІ 1941—1945 рр.

Друга світова війна, що вже вирувала в Європі, невмо-лимо наближалася до кордонів СРСР. Спроби повернути чи принаймні відтягнути криваву бійню шляхом заграван-ня з агресором та поступок йому мали протилежні наслід-ки. На світанку 22 червня 1941 р. Німеччина без оголошен-ня війни напала на Радянський Союз.

Плануючи і здійснюючи вторгнення в СРСР, Гітлер ста-вив своєю метою втілити у життя віковічну мрію пан-германістів— захопити безмежні й багатющі східні тери-торії, населення їх частково винищити, а решту — уярми-ти. Таким чином йому вдалося б розв'язати надзвичайно гостру для Німеччини, що прагнула світового панування,

потребу в колоніальних володіннях. Водночас виношу-вався намір знищити існуючий в СРСР суспільний лад, комуністичну ідеологію.

Відповідно до ретельно розробленого плану завоюван-ня СРСР — так званого плану «Барбаросса» — війна мала закінчитися швидким розгромом Червоної армії. Для вторгнення у територіальні межі Радянського Союзу Німеччина та її союзники — Італія, Румунія, Угорщина, Чехо-Словаччина, Фінляндія — зосередили вздовж його західного кордону 190 дивізій, куди входило 5,5 млн. солда-тів і офіцерів, добре озброєних новітньою бойовою техні-кою. З цих військ було утворено три групи армій — «Північ», «Центр» і «Південь». Причому на напрямках головних уда-рів німецькі війська мали 6—8-разову перевагу перед ра-дянськими, яких на західному кордоні налічувалося 170 ди-візій і 2 бригади (2680 тис. чоловік).

Дуже важливе місце у планах німецького командуван-ня відводилося захопленню в найкоротші строки України з її величезними сировинними ресурсами і родючими зем-лями. Цим самим Гітлер та його кліка намагалися поси-лити воєнну економіку Німеччини, створити вигідний плац-дарм для швидкої перемоги над СРСР і досягнення сві-тового панування. За планом «Барбаросса» в Україну вдерлися 57 дивізій і ІЗ корпусів групи армій «Південь». Їм протистояли 80 дивізій Київського та Одеського воєнних округів, перетворених після початку війни у Південно-За-хідний та Південний фронти. Концентрація в республіці цього найчисленнішого радянського військового угрупован-ня пояснюється вказівкою Сталіна про те, що у випадку війни саме південний захід буде головним напрямком удару німецької армії. Співвідношення у бойовій техніці тут також було на користь радянських військ. Якщо у групі армій «Південь» налічувалося 850 танків, 16000 гармат і. 1300 літаків, то у військах Південно-Західного і Південного фронтів відповідно — 5625, 17000 та 2700 (щоправда, танки і літаки новітніх конструкцій тут становили не більше 20%).

Більшість радянських з'єднань виявилися недостатньо укомплектованими матеріальною частиною. Так, 41-й тан-ковій дивізії за штатом належало мати 63 танки КВ та 210 Т-34, а їх відповідно було 5 і 2. Зате застарілих ма-шин Т-26 та ХТ у дивізію прибуло втричі більше, ніж перед-бачалося штатним розкладом. До того ж запасними части-нами наявна у дивізії техніка була забезпечена лише на 40—45 %.

Перебіг подій на радянсько-німецькому фронті відра-зу ж набрав несприятливого для Червоної армії характеру. У перший день війни в смузі Південно-Західного фронту бомбовому удару було піддано 66 аеродромів і виведено з ладу 579 літаків. До участі в бойових діях залишалися при-датними лише 359, які були змушені перебазуватися на ти-лові аеродроми. Уже на шосту годину цього трагічного дня аеродроми радянських ВПС мали вигляд страхітливих кладовищ понівеченого і розплавленого металу, серед яко-го безсилі зарадити тому, що сталося, в розпачі блукали поодинокі фігури вцілілих льотчиків. Як розповідав вете-ран війни А. Лаврентьєв, напередодні війни поблизу Ста-ніслава нашвидкоруч був збудований військовий аерод-ром. На ньому встигли розмістити 315 літаків. Причому ма-шини були розмонтовані — знято зброю, злите пальне. Льотний склад відпущено на добу в місто на відпочинок. Коли ранком льотчики прибігли на свій аеродром, всі 315 літаків було знищено ворожою авіацією.

Несподіванкою для радянських воїнів були німецькі по-вітряні десанти, причому озброєні танкетками, які транс-портувалися літаками. Ветеран війни Г. Лобас згадує про такий випадок, що стався на п'ятий день війни. «Ми в ліс побігли. А танкетки й піші німці — за нами. Як різонули з кулеметів та автоматів. Притиснули нас вогнем в цьому лісі і пішли на повний зріст. Ми лежимо. А стріляти боя-лися, та й гвинтівки не у всіх були...Відбиватися й гадки не було. Ми бачили, що прийшла сила, проти якої з трьохлінійкою та саперною лопатою не попреш. Заходять до лісу, як до себе додому. Гукають:«Рус швайн!» і стусанами піднімають наших солдатів, їхні гвинтівки тут же об дерево розбивають...Вишикували полонених у колону — попереду танкетка, позаду танкетка — і пішки погнали до станції. Хто па-дав — поранений, знесилений чи просто спіткнувся — під-вестися вже не давали. Стріляли або чавили танкет-кою».

Тим часом з місць боїв надходили бадьоро-оптимістичні рапорти, як наприклад той, що його «підмахнув» началь-ник управління політпропаганди Київського особливого військового округу бригадний комісар Михайлов: «Мо-ральний дух військ округу високий. Особливий склад сповнений грізної ненависті до німецького фашизму... Всі сили й засоби військ округу обрушені на ворога, знищуючи його там, де він перетнув кордон». Такого роду «інфор-мація» у стилі кращих пропагандистських зразків тогочасу не могла не дезорієнтувати вище керівництво, відір-ване від реалій життя.

Між тим про дійсний стан речей можна судити з розпо-відей полонених червоноармійців. Рядовий 20-го артполку 70-ї стрілецької дивізії А. Аристов свідчив: «Політрук ска-зав, що про війну з Німеччиною не може бути й мови, бо з нею укладено мирний договір». З допиту з'ясувалося, що за час служби