Ethan Frome
НІМЕЦЬКА НАЦІОНАЛЬНА МЕНШИНА
ПВІДЕННОЇ УКРАЇНИ У 20-ті–30-ті РОКИ ХХ ст.:
ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ.
З розпадом радянської комуністичної системи та здобуттям Україною незалежності з’явилася можливість повернути із забуття ряд соціальних та історичних проблем, котрі вимагали нагального розв’язання. Руйнування командно-адміністративної системи дозволило науковцям заглиблюватися не у визначені цією системою проблеми, а відшукувати забуті, або раніше заборонені сторінки історії. Такий пошук дав можливість звернутися до теми німецької національної меншини півдня України , особливо її життя у період 20–30-их років ХХ ст. Ті несправедливості та порушення елементарних прав людини, які були вчинені по відношенню до німців у колишньому СРСР, та в Україні зокрема, вимагали встановлення історичної правди та відновлення справедливості. Але перший ентузіазм дослідників минув і ми змушені констатувати той факт, що сьогодні, на жаль, про німецьке населення в Україні, про його історію та сучасність, існує дуже мало наукових розвідок. І дослідження ці далеко не вичерпують існуючої проблеми. У першу чергу ми маємо на увазі відсутність праць, в яких німецькі переселенці та їхні нащадки розглядалися б під кутом зору взаємодії з населенням України, їх інтеграції в українське суспільство тощо.
Ситуація відсутності саме українських за духом наукових розробок зумовлена кількома факторами, що протягом довгого часу впливали на українську історію. Ідеологія й державна політика за часів Російської імперії і Радянського Союзу (який фактично теж був імперією) розглядали Україну, як свою інтегровану частину, тому німці, зокрема ті, що мешкали на її території, досліджувалися виключно у російському контексті. Про те, що жили німці на українській землі нагадувало лише вживання географічної назви "Україна", коли йшлося про певні регіони імперії ( а за часів Російської імперії навіть цей термін був замінений назвою "Малоросія"). Значно вплинув на дослідницьку діяльність також той факт, що тривалий час після остаточної депортації німців з України та Поволжжя до Казахстану та Сибіру у 1941 році, теми, пов’язані з ними, були небажаними для наукових досліджень, що стало наслідком утвердження негативного стереотипу у свідомості громадян та й у науці.
З метою докладного розгляду проблеми німецької національної меншини півдня України у 20– 30-тих роках ХХ ст. важливим, на нашу думку, є визначення кола історичних джерел та аналіз історіографії даного питання. Для зручності оперування існуючим матеріалом ми пропонуємо виділити наступні функціонально самостійні періоди, котрі за сутністю та формою написаної протягом них літератури є цілком відмінні один від одного і мають лише їм притаманні характерні ознаки:
Література, що написана у 20– 30-ті роки ХХ ст. діячами КП(б)У та органів влади УСРР (Цей період відзначається формуванням тоталітарної системи влади в СРСР. Література, написана у цей час, є відображенням суспільних та політичних процесів того часу.).
Праці, що написані дослідниками історії СРСР у повоєнний період аж до початку "перебудови" у ІІ половині 80-х років (Дослідження цього часу практично уникають розгляду проблеми німецької національної меншини у 20–30-ті роки ХХ ст.).
Література періоду "перебудови" ( У 80-ті роки спостерігається значний інтерес до обраної нами теми і у цей час з’являється ряд журнальних статей, що починають дослідження історії України 20–30-их років і життя німців зокрема.).
Історичні розвідки вчених незалежжної України (За час незалежності зроблено перші серйозні кроки у галузі дослідження нашої теми. Саме праці цього періоду створюють основу, за допомогою якої ми можемо продовжити теоретичне осмислення історичних подій 20– 30-х роів.).
Отже розпочнемо докладніший аналіз джерел з теми "Німецька національна меншина в Україні у 20–30-ті роки ХХ ст." написаних у зазначені нами періоди.
Література, написана у 20– 30-ті роки за своїм характером не може вважатися суто історичною. Причина цього криється у тому, що здебільшого це статистичні звіти про проведену роботу, політичні доповіді на різного роду з’їздах, нарадах, конференціях і т.п. Прикладом такої літератури можуть служити: “Отчёт о деятельности рабоче-крестьянского правительства Украинской Социалистической Советской Республики за период с 1 октября 1922 г. по 1 октября 1923 г.”(2). У звіті є окремий розділ “СССР и национальный вопрос на Украине”. Тут дається звіт про заходи проведені урядом за вказаний у назві період. Також у розділі “Культурная работа советской власти” розповідається про заходи уряду щодо роботи серед національних меншин. Цей звіт дає можливість скласти уявлення про офіційну точку зору уряду на стан у галузі національної політики. Але важливих даних він не містить.
Подібною за характеромє книга “Стан і завдання культурного будівництва на Україні”(3). У книзі є статистичні дані , що стосуються німецької національної меншини та її життя у різних галузях суспільної діяльності. Тут також подається детальний огляд стану культурного будівництва в Україні у середині 20-х років ХХ ст. Більша частина книги присвячена розвиткові України взагалі у вказаний період, але у розділах "Видавнича справа" та "Національне питання і культурне будівництво" вміщені як статистичні дані, так і теоретичні міркування щодо життя національних меншин.
У цьому ж списку ми зустрічаємо брошуру "Итоги работы среди национальных меньшинств на Украине. К 10-й годовщине октябрьской революции"(4). Ця книга складається з семи розділів та п’яти додатків. Тут подається повний аналіз стану національного питання, а також підсумовуються результати роботи, проведеної радянською владою за десять років періоду починаючи з 1917 року і по 1927 рік. Звичайно книга вкрай заполітизована і несе на собі відбиток пролетарської ідеології того часу. Але вона влаштовує нас як фактичний матеріал, що