Своєю чергою запорожці звернулися з петицією до російського фельдмаршала Мініха, який на той час стояв з військом в Україні. Кіш послав до Мініха кількох посланців і просив через них надженого великою владою фельдмаршала вмовити імператрицю прийняти Запорізьке Військо під скіпетр російської держави. Граф Мініх, прийнявши запорізьких посланців, затримав їх при собі, а імператриці надіслав власне донесення про прохання Коша. Стан справ на той час був такий, що запорожці могли розраховувати на швидку відповідь російського уряду. При константинопольському дворі перебував французький посол, котрий інтригував там проти Росії. Він тримав при собі під виглядом офіцера молодого Орлика, сина Пилипа, й через нього розраховував завдати великої шкоди Росії. Для цього він послав Орлика таємно в Запоріжжя й на Україну з метою залучити їх до союзу з татарами й підняти проти Росії. Сам Пилип Орлик у той час перебував при кримському ханові. А кримський хан, залишивши свою столицю, Бахчисарай, приїхав до Бендер, а з Бендер кинувся до ріки Орелі з метою нападу на російські володіння .

Отже, сама необхідність змусила російський уряд поквапитися якомога швидше вирішити питання з запорожцями.

Після отримання донесення фельдмаршала Мініха імператриця Анна Іванівна рачила, врешті, після цілого ряду відмов прийняти запорожців під своє високе заступництво. Виконання цієї справи доручили генерал-фельдцехмейстеру принцові Гессен-Кобурзькому, який саме перебував на російській службі й був під командою фельдмаршала графа Мініха. Після того, серпня 31 дня 1733 року надіслали й саму грамоту на ім'я кошового отамана про вибачення провини запорожців і про прийняття їх під владу Росії.

«Божою милістю від найсвітлішої і найдержавнішої великої государині імператриці й великої княгині Анни Іоанівни, всеросійської самодержиці й багатьох держав і земель східних і північних володарки і спадкової государині і інше і інше і інше. Нашої імператорської величності підданому низового Війська Запорізького кошовому отаманові ... й усьому сутньому при тобі поспільству нашої імператорської величності милостиве слово. Ми, велика государиня, наша імператорська величність, на ваше всепіддане і найнижче прохання до нас, аби ми милість нашу до вас виявили й провини ваші вибачили і знову в наше підданство прийняли, як попередньо з ваших до нас листів, так особливо нині від нашого генерала фон-Вейсбаха, котрий прибув до нашого двору, до котрого ви, підтверджуючи ті ваші прохання, ще письмово звернулися, детально усно повідомлені, котрий нам про ваш дійсний і вірний намір і бажання бути вічно в підданстві нашому і служити з усілякою вірністю засвідчив і викладав про бажання і найпо-кірніше прохання ваше, аби до кращої вам надії і сподівання прислали ми до вас всемилостиву грамоту з вибаченням ваших провин і з обнадіюванням про нашу монаршу милість; за котрим вашим всепідданим і найпокірнішим проханням ми вам провини ваші наймилостивіше вибачаємо з тією надією, що ви ті свої провини нам заслужите і в найкращій і досконалій вірності до нас зостанетеся і врешті, про що до вас вищезгаданий наш генерал

фон-Вейсбах, іменем і указом нашим писати й наказувати буде, з великою вірністю виконаєте,за що ми вас нашою високою милістю обнадіюємо» тримавши врешті давно очікувану наймилостивішу грамоту про помилування, запорожці на знак своєї щирої вдячності відіслали, грудня 11 дня, графу фон Вейсбаху листа від усього Коша з глибокою вдячністю за виклопотання їм для Війська найвищої милості. На той час кошовим отаманом Війська Запорізького був Іван Білицький. Білицький сповіщав найсвітлішого графа про листа, отриманого в Запоріжжі ще за кошового Івана Малашевича, від регіментаря земських військ західної України Свідзинсько-го з проханням до Коша про надання допомоги Польщі в наступній війні. Ухиляючись, як і Малашевич, від надання будь-якої допомоги Польщі, кошовий Білицький тим не вдовольнився, а послав наказ прикордонному бу-гогардівському полковникові ловити «злочинницьких затяжчиків» і присилати їх у Січ. Але в цей час кримський хан Каплан-Гірей, бажаючи випробувати вірність запорожців, викликав до себе кошового отамана Білицького, військового суддю Якова Тукала й усіх курінних отаманів з наміром через них привести до присяги все Військо на вірність собі й турецькому падишахові. Але колишній кошовий отаман Іван Малашевич, який на той час був у Криму, випередив таку вимогу хана й узяв на себе сміливість відповісти йому замість кошового Білицького. Він заявив ханському візи-реві, що кошовий усій державі кримській як був вірним, так і залишається.

Такою категоричною відповіддю хан уповні вдовольнився і відмовився від виклику до себе властивого кошового отамана для складення ним присяги. Доповідаючи про це все графові Вейсбаху, кошовий Білицький водночас сповіщав його про те, що через Запоріжжя проїжджав у Крим і в Константинополь син переяславського полковника Івана Мировича Федір з товаришами, яких послали прихильники Станіслава Лещинського для найняття орди в Польщу. А на закінчення просив графа «дати запорожцям настанову, як їм чинити з кримським ханом щодо польських допоміжних військ» .

Лист запорожців графові фон Вейсбаху характерний у багатьох відношеннях і передає стиль, прийоми і саме становище Запорізького Війська з особливою наочністю.

Ось цей цікавий лист у його оригінальному вигляді. «Пресвітлий і високопревосходительний пане генерал-аншеф, обох орденів кавалер і Київської губернії генерал-губернатор і сибірського драгунського полку полковник, граф фон Вейсбах, наш особливий володар і великий добродій. За божою поміччю й