Попри все те з приводу переходу запорожців з гирла річки Кам'янки в урочище Базавлук дуже довго ще тривало листування і йшли від одної і з другої сторони різні з'ясовування.

Березня 27 дня з Петербурга в Константинополь до російського резидента Івана Івановича Неплюєва послали «найтаємніший» запит про те, якої думки буде резидент, якщо імператорський уряд зважиться прийняти Запорізьке Військо в російське підданство, себто що б чинили з цього приводу турки. До цього часу запорожців не приймали зі страху, щоб турки не облишили свої «перські дії» ^ і не повернули війну проти Росії. Тепер імператорський уряд, задумавши війну з турками, мусив тримати свій намір у найсуворішій таємниці доти, доки не будуть належно впорядковані польські справи, і з цього огляду запорожців, котрі у випадку війни Росії з Туреччиною можуть бути вельми корисними, відпускати «не визнає за слушне» .

Та ще до отримання такого запиту російський резидент Неплюєв послав із Царгорода через Відень до Петербурга велике донесення імператриці про те, як слід чинити з запорізькими козаками з огляду на політичні обставини, що склалися. Він не бачив іншого способу, як прийняти їх у кордони імператорської величності, тому що «за кордоном без розриву ніяк утримати мир неможливо»; до того ж, як чув резидент у столиці султана, «хтозна, чи не проти запорожців» послали Орлика і його сина; на відмовку ж Порті можна сказати, що сама вона прийняла підданого імператорської величності Дондук Омбу з калмиками в протекцію, а тому тим менше є підстав для російської імператриці не приймати назад своїх власних підданих; втім, навряд чи Порта зважиться оголосити війну Росії заради одних запорожців.

На початку квітня граф Вейсбах сповістив російських резидентів у Константинополі Неплюєва й Виіинякова про те, що запорожці відмовилися коритися кримському ханові й перейшли в урочище Базавлук і що для відвернення походу татар до російських кордонів вони розпорядилися зробити напад на бусурманів у тил від лінії.

Російські резиденти, отримавши таке донесення, повідомили про заходи, вжиті проти татар, змовчавши, втім, про перехід з Криму в Росію запорожців, цісарському резидентові й послові англійському, «аби се під рукою вселити, щоб Порта не мала ніякого резону нарікати нам на розрив, коли щось від татар почнеться». Тверда рішучість запорожців назавжди залишити володіння Криму цілком збігалася з поглядами Неплюєва, і він у новому донесенні імператриці знову висловлювався за прийняття їх під протекцію Росії. «Бо рачте те в дійсності побачити, що Порта буде їх зброєю собі скоряти, коли вони надалі на вічні часи до високої вашої імператорської величності протекції кредиту мати не будуть, та ще й українці те з жалем сприймуть, що так запорожців обнадіють і покинуть, зваживши, що ханська протекція сильніша; а якщо ж у вашої імператорської величності з турками до війни не дійде, а запорожці до негоціації всередину вашої величності кордонів відступлять, то можна їх утримувати, і Порті сенсу нарікати не буде, як у відповіді їй багато законної правди вжити зважимо: а якщо вона нині до нас звернеться, то ми до указу вашої імператорської величності в генеральних термінах незнанням відмовлятися будемо» .

Після таких донесень з Петербурга в Константинополь квітня 26 дня послали з київським рейтаром поручником Наковальниним велику настанову про те, що відповідати Порті на випадок її запиту про перехід запорізьких козаків у російські кордони. Настанова ця була такою.

1. Хоч запорожці, як самій Порті відомо, здавна є підданими російських царів, єдиного з ними християнського закону, народилися всі у Малій Росії, де їхні батьки й родичі і донині живуть, та жили вони в Січі, перебігаючи з Малої Росії в різні часи за своїм давнім звичаєм свавільно, і деякі, пробувши у Січі якийсь час, знову в Малу Росію, себто у свою вітчизну поверталися. Незважаючи на те, коли вони при укладенні останнього вічного миру з Портою самі добровільно на кримському боці залишилися, то російські государі до них ніколи не втручалися, коли Кіш свій вони мали за кордоном російським, де самі мати хотіли, і в ту справу російський уряд втручатися вважав для себе непристойним.

2. Російські государі до себе їх не закликали й не закликають і тепер, хоч запорожці перейшли зі свого Коша на новий Кіш, але російській государині до того справи немає, оскільки новий Кіш не в російських кордонах перебуває і, наскільки государиня обізнана в цьому, запорожці перейшли на те місце, де вони здавна своє житло й перебування мали, а тому чинити їм перепону в тому немає причини жодної.

3. З огляду на те, що кримський хан супроти вільності і звичаю козаків хотів силою переселити їх із Січі до самого Криму з наміром розібрати їх по руках, самого кошового з усіма знатними курінними отаманами силою до себе в аманати взяти й насильно гетьманом над ними відвернутого зрадника Орлика поставити, то запорожці як народ вільний, не допускаючи себе до останньої погибелі, змушені були задля свого порятунку на інше місце перейти. І за те кримський хан гідний докорів, бо такими вчинками своїми він до відчаю запорожців довів, а натурально, що кожен, бачачи перед собою останню погибель свою, намагається від неї себе порятувати.

4. А що запорожці, будучи здавна російськими підданими й маючи в Малій Росії своїх родичів