війною проти своєї вітчизни, то російській імператриці нарікати на них за те не личить.

5. Якщо кримський хан, котрому «преміцно й непорушне» слід було дотримуватися між обома державами вічного миру, незважаючи на те, «неприятельські й немирні свої наміри в дію приводити хоче», то й російській імператриці, всупереч ханові, належить вживати відповідних заходів для вчинення відсічі,

6. Втім російська імператриця й до останнього часу до тих запорожців не має ніякого відношення; запорожці самі, тільки задля свого порятунку, перейшли з попереднього свого Коша на новий і оселилися в турецьких таки, а не в російських кордонах, і якщо кримський хан полишить їх «при попередніх звичаях» і не змушуватиме їх до війни проти Росії, то вони знову можуть у кримську протекцію повернутися, і імператриця не присвоюватиме їх собі.

7. Та якщо кримський хан не облишить свого наміру конче занапастити їх і приневолити до війни проти Росії, і ті запорожці до російської імператриці як до природної своєї государині вдаватися будуть, то імператриця, за християнським законом, тих запорожців як християн, єдиновірців вважає відганяти від себе непристойним і натурально не змушуватиме їх до того, щоб вони спільно з кримським ханом виступали ворогами російської держави.

8. Якщо ж хан житиме у спокої і миру не порушить, то все те минеться, а також і всі запорожці надалі залишаться в мирі.

9. Російська імператриця тих запорожців до останнього часу не приймала і прийняти не хотіла, і якби те вчинилося, й імператриця дозволила б їм житло мати в російських межах, то це «ні за яку супротивність сприймати не можна», бо щодо самої Порти відомо, яким чином російські зрадники Дондук Омбо з товаришами, хоч вони й ідолопоклонники і не єдиновірці туркам, прийняті кримським ханом у протекцію, донині в його краях перебувають і на російські землі без жодної перешкоди

з боку Порти чинили напади й надалі чинять. Тим менше буде рішучості в російської імператриці відганяти від себе таких людей, котрі й за народженням, і за християнським законом можуть називатися своїми.

«А все те можете завершити тим, що належить хана кримського угамувати й до утримання миру змушувати, тоді й усе згідно між обома імперіями відбуватиметься. Можете ще Порті про запорожців і се оголосити, що вони всі до єдиного народжені в нашій імперії і, перебігаючи, живуть там у Січі з давніх літ без жінок неодружені, і так якби повсякчас туди тих втікачів з нашого підданства не додавалося, то вони, запорожці, давно б усі перевелися, оскільки плодитися їм у Січі ні від кого» .

Про перехід запорожців з-під влади Криму під владу Росії турецька Порта довідалася з донесення хана. Доповідаючи про те падишахові, кримський хан повідомляв, що запорожці, хоч і покинули свої попередні займища, але з турецьких кордонів ще не вийшли.

На підставі цього донесення кримському ханові надіслали наказ переконати запорожців повернутися до попередньої протекції Криму; у випадку ж опору з їхнього боку хан повинен скорити їх зброєю, як людей, котрі живуть у його землі. У столиці хана всі в той час вважали, що хоч запорожці й покинули свої житла при гирлі річки Кам'янки, та все-таки осіли на землях, що належать Криму, а отже й Туреччині. «І якщо,— писав з цього приводу російський резидент Неплюєв графові Вейсбаху в Київ,— у нас з Портою дійде до розриву, тоді неможливо тих запорожців у турецькій землі в протекції її імператорської величності утримувати: як мені тут кажуть, Базів луг — місце, що туркам належить, оскільки вашій світлості відомо, що хоч у трактаті з Портою глухо стоїть, та в інструменті розмежування 1714 року явно й виразно кордони описані і вся земля до кримської сторони від тих кордонів турецькою названа без винятку, і якщо вони, запорожці, відступлять за її імператорської величності кордон, тоді їх і в час миру прийняти вільно можна й Порті у відповіді вказані мені від вашої світлості резони достатні будуть»

Подання російського резидента, як небавом з'ясувалося, мало свої підстави. Услід за оселенням запорожців в урочищі Базавлук очаківський паша доповів великому візиреві, що на тому місці, де оселилися запорожці. яке називається «Базаглук», російські люди «почали робити рови». Про ці рови очаківський паша «посилав питати, для чого те чинять, заявляючи, що згадане місце Базаглук належить до земель Порти Оттоманської». На такий запит паші відповіли, що ті рови роблять з наміром, «аби в тому місці, за указом російського двору, фортецю збудувати і що згадане урочище Базаглук не до осяйної Порти, а до російської держави належить».

Донесенню очаківського паші надали в Константинополі належного значення. Великий візир Алі-паша вважав за потрібне для розвідки справ послати в урочище Базавлук уповноважених від Порти осіб з тим, щоб вони здійснили «істинний і старанний огляд», кому насправді належить урочище Базавлук. До цих довірених осіб від Порти російський резидент мав долучити обраних від себе осіб і вже після того мати ті чи інші розмови про Базавлук. В кожному разі і щоб там