наявності культових споруд обов"язково повинні бути люди, які досконало знали всі звичаї і обряди, пояснювали, стежили за їх дотриманням, а також доповнювали традиції новими реаліями. На Русі таких людей називали волхвами, чаклунами, відунами. Найдавніше ліописне повідомлення про них датується 912 роком і міститься в повісті про смерть князя Олега. В ній розповідається про чаклуна, який віщував князю Олегу смерть від власного коня. Після повернення з походу на Царгород, князь звинуватив волхвів у неправді: минуло вже п"ять років, кінь помер, а він й досі живий. Однак пророцтво все-таки збулося: Олег помер від укусу змії, що виповзла з кінського черепа й ужалила князя в ногу. Наступним правителем Русі був Ігор. Він здійснив два походи на Візантію, намагався підкорити непокірне плем"я древлян, і був вбитий ними під час збору данини. Його дружина княгиня Ольга жорстоко помстилася їм і почала правити сама. Повість повідомляє про те, що вона відвідала Константинополь і там прийняла хрещення. Легенда оповідає, що візантійський імператор Костянтин просив її руки.
ч В історичній літературі довгий час панувало твердження про те, що центральна частина Києва аж до періоду правління Володимира Святославича залишалась в межах укріплень давнього городища, а велика територія на півдні була зайнята язичницьким кладовищем. Лише після прийняття християнства могили предків нібито були розриті,. і Володимир почав споруджувати нове місто. Проте археологічні данні цього не підтверджують. Літописна стаття 945 р., в якій літописець розповідає про прибуття до княгині Ольги древлянських послів, подає свідчення про два князівські двори, один з яких – Двір княжий поза містом - знаходився за межами укріплень. Його місцезнаходження, "за святою Богородицею", і підтвердили археологічні розкопки (над садибою № 38 по Андріївському узвозу. Цей давній київський палац, побудований наприкінці ІХ – початку Х ст., був багато прикрашенний фресковоим розписом, полив"яними керамічними плитками, шиферними різними деталями, мармуром. Палац був монументальною спорудою.
З бурхливим ростом Києва з"явилась потреба збудувати новий дітинець, який би відповідав зрослим вимогам столиці Київської Русі. Такий дітинець було споруджено вже при князюванні Володимира Святославича. Навколо розміщувались кам"яні князівські палаци, залишки яких занаходяться в землі. Це були витягнуті прямокутні побудови, прикрашені фресками, поливними плитами, шиферними і мармуровими архітектурними деталями. Палаци мали великі парадні зали розміром до 300 м. Київські князі вважали, що розміри й пишність палаців повинні підкреслювати їхню могутність і велич. Арабський мандрівник Ібн-Фадлан, розповідаючи про знамениті недільні бенкети, які влаштовував Володимир Святославич, відмічав, що в дворі з князем знаходяться 400 чоловік його хоробрих і вірних людей. Вони сидять під його престолом, а престол великий і прикрашений дорогоцінним камінням. А коли князь бажав їздити верхи, то підводили коня до престолу і звідти він сідав на нього. Відомо кілька палаців – це Західний палац, Двір в княж-місті круглої форми, Південний князівський палац та Ротонда. На стендах представлені зразки будівельного матеріалу цих палаців. На цьому місці знаходилась головна площа - "Бабин торжок", де стояла бронзова квадрига коней з Херсонеса.
У 1975 р. були досліджені залишки ще одного культового об"єкта. Це капище прямокутної форми з шістьома заокругленими симетричними виступами. На відстані 1 м містилася велика чашоподібна яма – жертовник із прошарками вугілля, попелу та перепаленої глини, кістки тварин, кераміка та бойовуа залізна сокира – символ язичницького бога Перуна. Ймовірно, що це святилище є одним з матеріальних підтверджень першої релігійної реформи Володимира, яку він провів 980 р. Тоді було створено пантеон шести язичницьких богів на чолі з Перуном. Це був володар грому і блискавки, покровитель великого князя та його військової дружини. Перун був грізним божеством, але водночас і мудрим, адже його зображали з сивою срібною головою та золотими вусами. Після прийняття християнства його не порубали, як інших ідолів, а під наглядом і в супроводі князівських слуг спустили до Дніпра й сплавили за межі держави. Другим богом пантеону був Хорс – бог місяця. Слідом за ним йшов Даждьбог – один з головних божеств Русі. Під цим ім"ям обожнювалося сонце, яке давало життя, тобто це був бог, що давав добро. Антипод Даждьбога - Стрибог, який знищував добро, в ньому ще уособлювалися холод, негода. У "Слові о полку Ігоревім" він дід, родоначальник усіх вітрів. П"ятим богом вважався Сімаргл у образі крилатого пса, охоронця зерна і посівів, він мав крила, гострі пазурі і зуби. Єдиною представницею жіночої статі у пантеоні була Мокош. Вона вважалася заступницею дому, родинного вогнища, покровителькою ткацтва, прядіння, вишивання та інших жіночих занять. З незрозумілих причин у пантеоні не знайшлося місця для Велеса – бога худоби, багатства, купців, покровителем померлих предків. . А ще за кілька десятиліть до реформи 980 р. його ім"ям разом з ім"ям Перуна клялися на переговорах з візантійцями князі Олег і Святослав. Велике святилище Велеса знаходилось на Подолі, на березі р. Глибочиця.
Велике міське будівництво розгорнулось після прийняття християнства. На ті часи язичництво уже віджило свій вік, оскільки це була релігія первіснообщинного ладу, воно вже не відповідало рівню соціального, політичного і культурного розвитку Русі. Нові соціально-політичні умови розвитку потребували монотеїстичної релігії. В усіх сусідніх державах її різновиди прийшли на зміну язичництву. Після ознайомлення з обрядами і церковною службою кількох релігій Володимир вирішив зупинитися на виборі християнства візантійського зразка. Цьому сприяла
