поміж собою. Крім грабування у війнах скіфи займались торгівлею з грецькими колоніями у Причорномор’ї. Вони пропонували віск, мед, хутро, рабів. За це отримували вина ювелірні вироби, предмети розкошів. Завдяки скіфам Україна стала важливою частиною античної цивілізації Середземномор’я. Через грецькі колонії скіфи зрозуміли грецьку цивілізацію і почали шанувати її.
У 513 р. до н.е. військо перського царя Дарія захопило землі нинішньої України, але скіфи змусили його відступити. Наприкінці V – початку VI ст. до н.е. скіфи підкорили фракійців на Дунаї. Але у 339 р. до н.е. Філіп Македонський, батько Олександра Великого завдав страшної поразки скіфам- це було початком їхнього кінця.
Грецькі міста – держави Північного Причорномор’я
Наприкінці VII – початку VI до н.е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У IV ст. до н.е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями. До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, участилися напади кочівників. Зміцнення Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століття тримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р. до н.е. Рим оволодіває Чорноморським узбережжям. Це повертає грецьким містам на Україні економічну та політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.
Перші слов’янські державні утворення. Антське царство.
З початку VI ст. до н.е. землеробський люд стає дедалі політичним. Дослідження їхніх мовних , етнічних, культурних рис вказують на те, що люди ці були слов‘янами –прямими нашими предками, першими українцями. Порівняно з міграцією кочовиків розселення слов‘ян являло собою повільний рух із право слов’янських земель. Він (рух) охопив великі території. Розселення носило мирний характер, за винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією. Слов‘яни просувалися на нові землі як колоністи, а не загарбники. Таким чином на початок VI ст. із спільної мови слов‘ян сформувались три підгрупи: західнослов’янська, зрештою поділена на польську, чеську та словацьку.
Південнослов‘янська – з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська.
Східнослов‘янська – з якої розвинулася українська, російська та білоруська мови.
У VII ст. східні слов‘яни (вірніше їхні прямі предки – анти) були корінним населенням правобережного Дніпра. Протягом VII та VIII ст. налічувалося близько 14 великих племінних союзів на землях теперішньої України, Білорусії та Росії. Племена і роди з патріархами на чолі об‘єднувало поклоніння спільним богам. Пізніше з‘явися клас знаті або князів.
Антське царство.
Анти –північно-східна група слов‘ян, племен, які жили на території лісостепу Східної Європи з 2-ї половини VI ст. до початку VII ст. Племена антів були могутнім політичним об‘єднанням. У них була сильна, дисциплінована воєнна організація.
Рід занять: землеробство, скотарство, промисли, торгівля. Вели організовану боротьбу проти племен готів та аварів. Анти – наші прямі предки. По свідченням візантійських письменників VI ст. н.е. , анти були високими дужими людьми, які легко переносили погані умови. Анти посідали територію від Дунаю до Дону і Азовського моря. У VI ст. анти поспішно загрожували північним кордонам Візантії, а часом погрожували столиці її – Константинополю.
Завдання 4
Київська держава в IX – X ст.
Соціально-економічні і політичні передумови утворення. Норманська теорія.
Політика перших руських князів.
Розквіт київської держави.
Соціально-економічні і політичні передумови утворення.
Протягом VII ст. східні слов‘яни зосереджувались на правому березі Дніпра. Вони налічували близько 14-ти великих племінних союзів заселяючих землі України, Росії та Білорусії. У центральній Україні мешкали поляни. На північному заході жили древляни; на північному сході – сіверці. На півдні – тиверці і уличі. Дуліби і волиняни жили у західній частині країни. Союзи східних слов‘ян послужили основою перших держав у Східній Європі. Арабські мандрівники згадують три такі протодержави, а саме: Куявію, це – “Київська” земля, Славію – майбутня “Новгородська” і Артанію – “Ростово-суздальська земля”.
Об‘єднуючись у IX – X ст. у великі союзи – княжіння, слов‘яни створювали передумови для виникнення східнослов’янської держави – Київської Русі.
Київська Русь – ранньослов‘янська держава з центром у Києві виникла на рубежі VIII – IX ст. Існування цієї держави охоплює період з IX ст. по 30-ті роки XII ст.
Русь була могутньою державою. Ім‘я “Русь” у X – XII ст. було тісно пов‘язано з Київщиною.
Ті, хто їхав з Новгорода чи Суздаля до Києва, говорили, що ідуть на Русь.
Норманську теорію розвинули німецькі вчені Т. Мілллер, Т. Байер та А Шльоцер у XVIII ст.
Згідно цієї теорії Русь заснували варяги – германо-скандинавська народність. Їх називали вікінгами або норманами. Словом “Русь” спочатку називали “варягів”, потім – землі полян у Центральній Україні. Згодом з‘явилося політичне утворення під назвою Київська Русь. І хоча перші відомі нам київські князі були скандинавського походження і на Русі було чимало воїнів-варягів – не це стало вирішальним фактором формування давньоруської державності. Державу сформували процеси соціально-політичного і економічного розвитку.
Київська Русь відкрила новий – феодальний період в історії народів Східної Європи.
Це з‘явилося без рабовласницької формації. Феодалізм зародився у них на базі первісно-общинного ладу.
Політика перших руських князів.
Перші київські князі не марили високими ідеалами створення могутньої держави. Вони жадали одного – багатства. Завойовуючи Київ Олег прагнув об‘єднати його з Новгородом та підпорядкувати собі ці два міста для торгівлі. Торгівля та збирання данини – такою була діяльність перших
