Середньовічна Ринкова площа в Коломиї суттєво відрізнялася від теперішньої. За пи-семними свідченнями це була велика незабудована прямокутна площа з ратушею по-середині. В 1865 р. пожежа знищила давню ратушу (з усім магістратським архівом) і ве-лику частину навколишніх будинків. Тому в 1877 р. на розі площі звели нову ратушу, а посеред ринку «місто збудувало блок домів для погорільців». З того часу в Коломиї поча-ли з'являтися муровані кам'яниці, поступо-во витісняючи старі дерев'яні будівлі.

Найважливішим заняттям коломийських міщан з найдавніших часів було добування солі з соляних «вікон» в передгірних селах поблизу Коломиї. У 1565 р. в місті було 50 зваричів солі. Особливе місце займала торгів-ля сіллю.

Коломия стояла на основному торговому шляху з Польщі, Німеччини через Галич на Волощину і Дунай. Через місто йшов шлях на Київ, Угорщину і Чехію. Таким чином розви-ток Коломиї в першу чергу залежав від торго-вого транзиту. Це особливо замітно, скажімо, на кількості пекарів. Якщо взяти до уваги, що торговельні валки, які проїжджали через місто, могли мати й до триста возів, то стає зрозумілим, чому наприклад у Коломиї в 1565 р. було 150 пекарів, тоді як в Белзі — тільки 34, Холмі— 52, Львові— 53, Кам'янці— 63. На той час в місті було 8 різницьких яток, де забивали худобу (в Снятині було 6), 2 соло-довні, 2 бровари, 2 млини. В Коломиї добре дбали і про бджолярство — місто мало 57 пнів, тоді як в Снятині було 20, а в Галичі — 21.

Велике значення надавалося торгівлі. Мі-сто мало особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а виключно тільки в Коломиї. Крім того, купцям категорично забороняли обминати, Коломию. Подібні привілеї були на торгівлю сіллю, а також на право користу-вання на ярмарку тільки коломийською ва-гою.

Будівництво нового замку, оборонних спо-руд міста лягало на плечі коломиян важким тягарем. Перша половина XVII ст. пішла на відбудову міста та заліковування ран.

І хоч татарські орди рідше з'являлись під стінами міського замку, а загроза турецької навали була меншою, коломийські міщани постійно відчували тягар податків, несправедливостей з боку старости і війта, польської шляхти і магнатів, різних орендарів і лихва-рів. Особливо обурювали збройні наскоки сусідніх магнатів, які захоплювали худобу, грабували господарство, калічили людей. Це викликало стихійні протести і навіть зброй-ні виступи.

Після побудови нового оборонного замку Коломия вже могла захищатися від татар-ських нападів. В 1648 р., коли повстанські за-гони Семена Височана діяли на Прикарпатті, якраз за стінами Коломийського замку зна-йшла притулок польська шляхта з навко-лишніх містечок.

В другій половині XVII ст. у селах Коло-мийського повіту, особливо в його гірській частині посилився опришківський рух. Особ-ливого страху наганяв на польську шляхту Олекса Довбуш. Місто не раз ставало свід-ком суду та прилюдної розправи над оприш-ками.

В 1772 р. після першого поділу Польщі, покутські землі разом з Коломиєю відійшли до Австрії. Ця подія позначилася на житті міста: від Коломиї відійшли села, податки з яких вона використовувала на свої власні по-треби. За новим адміністративним поділом 1781 р. Коломия була включена до Станіславської округи і частково втратила свої колиш-ні функції повітового центру. До чотирьохсот-літньої полонізації краю додався новий, австро-німецький вплив, і на околицях міста, як гриби після дощу, стали виникати в Коло-миї німецькі колонії. Протягом XIX ст. уряд будує в Коломиї 6 військових казарм, та 3 по-рохові склади. В місті концентрується вели-ка кількість війська, створюється до 70 кар-них загонів для боротьби з опришками. В 1811 р. створюється Коломийська округа, межі якої і колишнього повіту практично спів-падали.

Економіка міста на той час була нерозвиненою, природні ресурси майже не використо-вувались. Основними галузями були млинар-ство, ґуральництво, винокурство, а також гон-чарство. В другій половині XIX ст. з розвит-ком нових економічних відносин в Коломиї відкриваються приватні майстерні, цехи, ма-лі підприємства, заохочується вкладання коштів у спільні акціонерні заклади, крамни-ці, склади, магазини. Згодом це дало можли-вість місту вийти з кризового стану.

Новий етап у розвитку Коломиї почався після вступу в дію у 1866 р. залізниці Львів— Чернівці, а в 1876 р. Львів — Бухарест. В Сло-боді Рунгурській знайшли нафту, а в Мишині, Стовпчатові і Джурові — буре вугілля. У 1885 р. в напрямку Печеніжина, Слободи та Шепарівців проклали залізничну вітку. З по-будовою залізничних шляхів у Коломиї та навколишніх селах побільшало дрібних під-приємств, цехів, майстерень, зросло лісопиль-не та цегельне виробництво, нових висот до-сягла торгівля.

В тридцятих роках XIX ст. серед прогре-сивної частини коломийської інтелігенції твердо сформувалася думка про нагальну по-требу відродження української мови, народ-них традицій, звичаїв, культури. Цьому особ-ливо сприяли погляди М. Шашкевича, Я. Головацького та І. Вагилевича, творців виданої у 1837 р. збірки «Русалка Дністровая», ідеї якої знаходили в Коломиї найпалкіших при-хильників і однодумців. Той період заклав основи культурно-мистецьких традицій в Ко-ломиї, започаткував зародження театру і чи-талень. Тоді ж вперше на засіданні окруж-ної Руської ради Микола Верещинський го-ворив про необхідність відкрити гімназію.

В 1860 р. в місті була відкрита друкарня М. Білоуса, в 1865 р. стала виходити перша газета «Голос народний», а в 1867 р. започат-коване книговидання. Після довгого домаган-ня в 1861 р. відкрили гімназію, в 1876 р. — гончарну школу,