Початок XX століття знаменував вагомий поштовх до національного відродження. В місті будують Народний Дім, з 1902 р. про-водяться Січові свята, створюється мережа музичних і культурно-мистецьких товариств, в травні 1914 р. відкривають пам'ятник Т. Шевченкові. Але починається перша світо-ва війна і місто направляє сотні своїх добро-вольців до лав січових стрільців.

15 вересня 1914 р. в Коломию вступили ро-сійські війська. На околицях міста точилися бої, і воно тричі переходило з рук в руки про-тивників, чим ще більше ускладнювалось життя коломиян. Під час перебування цар-ських військ був зруйнований пам'ятник Т. Шевченкові, заборонено видання україн-ських газет, журналів, книг, закрито україн-ські книгарні, бібліотеки, припинено діяль-ність товариства «Просвіта», навчання укра-їнською мовою в школах, зазнала утисків греко-католицька церква...

1 листопада 1918 р. у Львові було проголо-шено Західно-Українську Народну Республі-ку. В ніч на 1 листопада військовий комітет перебрав владу і в Коломиї.

Але польські війська розпочали проти мо-лодої республіки війну. 15 грудня 1918 р. мі-сто урочисто провело на фронт 3-й Коломий-ський курінь. Сотні коломиян пішли добро-вольцями в Українську Галицьку армію. 15 травня 1919 р. більш як 100-тисячна польська армія прорвала український фронт, 24 травня в Коломию увірвались румуни, а 16 липня Українська Галицька армія змушена була перейти річку Збруч. Над Галичиною знову на 20 років навис тягар окупації. Коло-мию заполонили іноземці, їм належав весь економічний потенціал, вся адміністративна та судова влада, а також більшість житлового фонду в центрі міста. Українське населення змушене було тулитись на околицях.

Після 1939 р. в житті західних українців відбулись докорінні соціальні зміни. Однак позначився і сталінський тоталітаризм: ареш-ти, конфіскація майна, заборона культурно-мистецьких та господарських товариств, творчих спілок. Під час фашистської окупації місто знемагало від постійних облав та роз-стрілів, єврейське населення було знищене, спалена третина Коломиї. 28 березня 1944 р. радянські війська визволили Коломию.

Місто піднімалося з руїни, поверталося до життя. З висоти сьогоднішніх років добре видно не лише значне зростання економічно-культурного потенціалу Коломиї у повоєнні часи. Далися взнаки також недоліки власти-ві адміністративно-командній системі. Значну частину місцевої інтелігенції арештували, а сім'ї вивезли в Сибір. Розформували приватні і громадські бібліотеки. На паперовій фабри-ці щоденно перемелювали найцінніші книги, документи, історичні фотографії, архівні збір-ки. Потерпіли римо-католицькі священики. Були зруйновані і перебудовані храми.

З історії міста, як і з історії краю, були викреслені цілі сторінки, сотні прізвищ ви-датних діячів культури Коломиї були згань-блені, а їхні твори піддані забуттю.

Економічна структура міста будувалась за єдиною системою повної і всебічної залеж-ності від центру та сотень підприємствсу-міжників. Це накладало певний відбиток на господарський розвиток. Коломия поступово змінювала своє колишнє обличчя. Поряд з легковою, харчовою й деревообробною про-мисловістю в місті з'явилися такі провідні галузі як машинобудівна, металообробна та будівельна.

На базі колишніх дрібних майстерень ви-росли нові підприємства, продукція яких ста-ла відомою за межами країни. Це навантажу-вачі заводу «Коломиясільмаш», обладнання для шкільних лабораторій деревообробного заводу, кабельні вироби металозаводу. Замітно зросли можливості і колишніх цеголень, докорінно модифікованих та об'єднаних в єдине Заводоуправління будматеріалів. З'явилися корпуси нових заводів і фабрик, зросли потужності будівельних і транспор-тних організацій. Далеко за межами міста ві-дома продукція гардинної, щетиннощіткової та паперової фабрик.

Тепер у місті і районі працює понад 60 промислових, будівельних, транспортних та торговельних підприємств, на яких трудить-ся майже 30 тисяч робітників і службовців. З недавнього часу в місті розпочали свою діяльність Понад 70 кооперативів і малих під-приємств.

У Коломийському районі працює 23 кол-госпи і 2 радгоспи, низка промислових та сільськогосподарських підприємств, серед них агрофірми «Прут», «Карпати», «Тиса».

Сьогоднішня Коломия значно виросла і розширилась. З'явились нові вулиці, забуду-вались колишні пустирі. Великі житлові маси-ви багатоповерхових будов з'явилися на ву-лицях Леонтовича, Лисенка, Гетьмана Мазе-пи, Богуна, Костомарова.

У Коломиї функціонує 10 медичних ліку-вальних закладів, близько 40 фельдшерських пунктів, де працює понад 470 лікарів і 1120 середніх медпрацівників.

У місті відновлена гуманітарна гімназія, працює 11 середніх і восьмирічних шкіл, тех-нічний ліцей, 2 профтехучилища, а також З середніх спеціальних учбових заклади. Для маленьких коломиян відкрито понад 20 до-шкільних закладів, а також художня школа, дві музичні та дві спортивні школи.

В 1990 р.— через 27 років — знову від-новлено професійний театр. Місту повернено Народний дім (колишню Касу шадничу). В місті працюють Музей народного мистецтва Гуцульщини, 7 бібліотек, 3 кінотеатри, готу-ються до відкриття картинна галерея і музей писанки, йде кропітка робота над створен-ням музею історії Коломиї. Великою попу-лярністю користуються лауреат міжнародних конкурсів танцювальний колектив «Покуття», хорові колективи медичних працівників, ви-кладачів педучилища та «Боян».

В останні роки у місті виникли нові гро-мадські формування. Першим було створено в липні 1988 р. товариство «Поступ». Після нього в травні 1989 р.— Товариство україн-ської мови ім. Т. Шевченка, а в жовтні 1989 р.— Народний Рух. Об'єднавшись на спільній платформі боротьби за незалежну суверенну Україну, демократичні сили на виборах до міської Ради 4 березня 1990 р. здо-були перемогу.

Сьогодні Коломия існує і розвивається в незалежній країні і я щиро вірю, що в майбутньому вона стане найрозвинутішим і наймальовничішим містом в Україні.