У планувальному відношенні село мало лінійну витягну-ту структуру вздовж річки, переважно по лівому її березі. У панорамі поселення домінували виробничі споруди солевар-них промислів. У північно-східній частині села, на горі Зам-чище, знаходилось укріплення власника. Це городище-притулок, що складалося з двох частин: верхнього «замчища», тобто самого городища, і нижнього «замчища» — форпос-ту у вигляді валів і дерев'яних стін — огорож з вежами, які охороняли підходи до основних укріплень.

Власники земель будували такі укріплення в першу чер-гу для власного захисту від набігів татар. Багато міст і на-віть сіл зазнавали неодноразових нападів ординців: протя-гом 1600-1629 pp. на Коломийський повіт, куди тоді входи-ла і Косівщина, татари вчинили 20 набігів. Відомо, що одно-разовому набігу піддавались Люча (1624), Пістинь (1621), Спас...

Немало збитків завдавали селянським господарствам так звані «домашні війни», які вели між собою феодали.

1664 року понад 400 селян і 24 драгуни з гарма-тою спаського маєтку магната Яблоновського напали на жителів Микитинців і Пістиня. Під час сутички загинуло де-кілька осіб.

У 1600 році в західній частині села на невеликому столоподібному плато споруджується дерев'яна п'ятизрубна церква Успіння Пресвятої Діви Марії.

З метою захисту від знищення і розорення своєї святині навколо неї зводиться монастирське укріплення, з валами і кам'яними мурами, залишки яких простежуються і сьогодні.

Пізніше Белзецькі, Потоцькі та Яблоновські в місцевої української шляхти різними способами захопили землі сіл, зокрема, Пістинь стає власністю Потоцьких.

Ці польські пани руками селян зводять замки. В архівах згадується Пістинський замок, що побудований у 1688 році в урочищі Шкарбан, тепер Штурбак. Прекрасно збереглися його потужні земляні укріплення. Замок був збудований в ідеальному місці, з напільної сторони його захищала глибо-ка долина струмка (тепер Штурбак), з північної сторони — прямовисний берег річки, що значно ускладнювало підхід до нього. В архівах зберігається також план будинку тюрми і квартири гайдука в Пістині, що були розташовані на тери-торії замку.

У 1756 році Пістинь одержує Магдебурзьке право. У цей час посеред поселення формується типове містечкове середмістя. У місті збільшується частка польського та єв-рейського населення. В основі господарської діяльності міс-течка надалі залишається виварювання та торгівля сіллю. Розвитку також набуває кушнірство і шевство, керамічний промисел. Розвиткові ремесла та швидкій забудові середмістя сприяють торги та ярмарки, які регулярно проводять-ся у містечку. Солеварня проіснувала в Пістині до кінця XVIII століття. Ще у 1777 році за цією солеварнею австрійський уряд закріпив долю виробництва солі в 13000 соток.

У 1794 році у Пістині відкривається початкова народна школа. Є відомості про існування у цей час двох церков: Благовіщення Святої Марії, Успіння Святої Марії, костьола Святої Трійці і єврейської синагоги. Всі культові споруди були збудовані з дерева.

Багату інформацію про планувальну структуру містечка та характер його забудови у XVIII і І половині XIX ст. доно-сять до нас карта Галичини Кумерберга з 1852 року та Кадастральний план території Пістиня з 1858 року. Карта 1852 року показує, що місто мало під забудову досить велику територію. Ріка Пістинька розтинала поселення на дві частини. З ЇЇ лівого берега розташоване було середмістя з рин-ковою площею, церквами, костьолом, дворами власника та більшістю житлової забудови. На правому березі ріки розташувався присілок Вибранівка та недавно збудований курорт-купальня. Решта забудови містечка, крім щільно забу-дованого середмістя, була дуже нерегулярно і живописно «розкидана» по закручених вулицях, вуличках, численних струмках. У західній частині містечка на штучно прокопано-му перешийку ріки був влаштований водяний млин,«який виконував ще й функцію сукновальні. У середині XIX ст. місто мало право на проведення в році 11-ти ярмарків, що було значно більше, ніж у будь-якого близько розташова-ного міста.

Встановлені польськими королями строки проведення в гуцульських містах ярмарків і торгів 1835 і 1837 pp. австрій-ський уряд переглянув. Так, у привілеї, виданому міській адміністрації м. Кути 28 березня 1835 року, було затвер-джено чотири ярмарки з конкретними датами їх проведен-ня: 30 січня, двадцять червертого дня по Великодню, 26 вересня і 13 листопада. Косівські і пістинські ярмарки уза-конено цісарськими привілеями від 20 січня 1837 року. В Косові ярмарки дозволялось проводити в четвер першого тижня по Великодню, у вівторок перед Вознесінням Хрис-товим, 25 серпня та 11 жовтня, а в Пістині — 29 березня, в понеділок по Зелених святах, 8 серпня і 10 вересня.

А вже з 18 березня 1881 року в Пістині відбувалося 11 ярмарків: 5 січня, 17 березня, в четвер по Великодню, в понеділок по Зелених святах, 30 червня, 27 липня, 29 сер-пня, 18 жовтня, 8 і 30 листопада, 30 грудня.

З повідомлень «Временника» Ставропігійського інститу-ту за 1881 рік дізнаємося, що ярмарки у Галицькій Гуцульщині ділились на одно-, дво-, три- і чотириденні. Так, одно-денними були всі ярмарки Делятина, два косівських (на Вознесіння Господнє і 15 серпня), один пістинський (31 грудня) і всі три Надвірної. Дводенні проводилися в Косові (у чет-вер першого тижня Великого посту) і Пістині (5-6 січня, 17-18 березня, в четвер-п'ятницю по Великодню, в понеділок-вівторок по Зелених святах, 30 червня — 1 липня). Чотири-денні ярмарки відбувалися тільки в Кутах і Пістині.

В. Задорожній стверджує, що дні ярмарків у тому чи іншому місті визначалися так, щоб вони не збігалися зі стро-ками ярмарків у сусідніх містах. Враховувалася передусім спеціалізація ярмарків. Так, великі спеціалізовані ярмарки збиралися у Делятині, Косові, Надвірній, Пістині й Яблунові. Наприклад, у Делятині відбувалися знамениті на всю Га-личину ярмарки