році: крім щотижневої панщини, вони повинні були обов’язково виходити на різні заорки, оборки, закоси, обкоси, хто мав волів, або з кимось спрягався, привозив до двору заздалегідь заготовлені дрова. Раз на рік кожен селянин відвозив до Пігайчиків три бочки солі. З селян стягалися різні десятини (десятий вулик, двадцяту вівцю, п’ятнадцяту козу і т.д.). Від кожної голови худоби пан щорічно брав один золотий окремого податок, так званої “роговинини”.
Становище селян ускладнювалося ще й тим, що вони жили в орендованих маєтках.
Кожен орендар намагався витіснити з селян далеко більше того, що було записано в інвентарях.
Перший опис населення Галичини за часів Австро-Угорщини проводився в 1772-1774 роках. Він був дуже неточний, а тому фактично першим австрійським переписом вважають розширений перепис від 31 жовтня 1957 р.
За даними цього перепису 1857 р. в Рунгурах проживало 1161 особа. За селом рахувалося 4.500 моргів загальної площі земель, однак у розпорядженні селян перебувало всього 333 морги орної землі, 1474 морги лугів і городів, 22 морги лісу і 115 моргів пасовищ.
В 1871 р. в Рунгурах проживаю 1179 жителі, була школа.
В 1880 р. в селі було вже 1262 жителі.
Цього року в Рунгурах вже снувала позичкова громадська каса з сумою 100 золотих.
В 90-х роках в селі була читальня “Просвіта”.
1883 р. у селі нараховувалися 71 хлопець та 62 дівчат шкільного віку.
А ось віденське видання “Повний реєстр міст і сіл Галичини подає дані про Рунгури станом на грудень 1890 р.
площа села 13,73 квадратні кілометри;
12,88 квадратних кілометрів займали сільські ліси і пасовиська.
У селі налічувалось 334 будинки:
Населення села 1880 р.: чоловіків – 816, жінок 86,3, серед них греко-католиків – 1620, римо-католиків –21, ізраїльців – 38.
Довідник засвідчує, що, в Рунгурах 1890р. розмовляли українською мовою 1641 житель, німецького-38, польського – жоден не розмовляв.
1912р. у сілі проживало 2044 осіб (євреїв-140, поляків-50). Школа зареєстрована як одно класова, але з російською мовою.
В наслідок першої світової війни розпалася Австро-Угорщина. 1 листопада 1918р. у Львові проголошена ЗУНР. (Західно-Українська Республіка).
24 травня 1919р. Покуття зайняли румуно-боярскі окупанти, а у вересні 1919р. їх замінили польські війська. Польський уряд не признавав ніяких рішень уряду ЗУНР. Тому в 1919р. створюється українсько Галицька Армія.
Рунгурські хлопці були мобілізовані в УПА.
1930р. у селі працювало чотирикласова утраквістична школа, три класова школа була у Слободі і одно класова з польською мовою у Ропах.
Часи панування польських окупантів були соками жорстокого адміністративного і соціального гніту та тяжких бідувань і для селян с.Рунгури.
Про це свідчать дані перепису населення від 9 грудня 1931року, де визначалась рідна мова тільки польська, а замість української вживався термін «інша». І цією «іншою» мовою говорило 2093 чол. населення села.
Польська міліція переслідувала членів товариства «Просвіта» та кооперативи «Праця». Переслідувались і ті, хто передплачував газети, тому для села приходилось всього 13 примірників газет. Селяни платили податок по 5 золотих за морг.
1937році побудовано нова школа. З приходом армії більшовиків в селі відбувалися зміни. 18 вересня у Рунгурах був створений селянський комітет в складі 5 чоловік і відділ народної міліції в складі 8 чоловік.
2 липня 1941р. с. Рунгури було окуповано німецько-угорськими військами. За час тимчасової окупації з Рунгур було вивезеного на примусові роботи 41 чол.,11 жінок.
У квітні – серпні 1944 року на території села точилися кровопролитні бої. Під час воєнних дій загарбниками спалено 655 дворів (з 718 усіх), вбито 36 чол. цивільного населення .
Важким тягарем лягла війна на плечі селян нашого села. Вони змушені були залишити Рунгури і перебути зиму в навколишніх селах :Сопові, Нижньому вербіжі, Верхньому Вербіжі, Корнилі, Воскресіннях, Замулинцях та запрутських селах – Грушеві , Дебеславцях.
Повернулися рунгуряни до своїх домівок, на місці яких застали згарища. Копали землянки, бурдеї, щоб було де пережити. Не було що ні їсти , ні сіяти , ні садити.
Почалася епідемія тифу. Селяни варили сіль і пішки на плечах несли її до Дністра, а то і за Дністер, щоб поміняти на зерно чи муку. А в 1947 році додався ще й голод.
В 1946 році с. Рунгури було перейменовано на с. Новомарківку. (Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.06.1946 р.)
В 1950 р. В селі побудували нову школу – семирічку.
В 1977 р. Побудована середня школа.
Після війни селяни платили дуже великі податки: за гектар землі – 400 крб. , 250 л. молока, 150 яєць, 60-80 кг м’яса , 3 кг вовни, 1,5 шкіри 50 кг зерна, козячу шерсть.
21 травня 1990 р. Селу Новомарківка повернуто його назву Рунгури ((Указ Президії Верховної Ради від 21 травня 1990 р.)
В 1990 році жителі с. Рунгури почали будувати нову церкву. Так як збудована після війни маленька церква не вміщувала парафіян села (церква у війну згоріла).
1992 рік
2 серпня відбулася панахида і освячення хреста на місці повстанської криївки в урочищі Пекупчєва. В цей же день був освячений і хрест на місці загибелі повстанців Михайла і Орисі з Вербіжа. До хрестів були покладені живі квіти, вінки. На місце освячення прийшли цілими сім’ями . Було багато людей із Слободи, Печеніжина, Вербіжа, Коломиї і ін. сіл . Після освячення довго лунали повстанські пісні, які виконували жінки горішнього кутка с. Рунгури .
19 вересня – Архістратига Михаїла Чудотворця – храмове свято – праздник у Рунгурах . В цей день відбулося освячення нової церкви. На освячення церкви прибули :