Ярослав приєднав до Києва величезну площу землі, у кілька разів більшу, ніж мало місто Володимира, і оточив її валом.

Археологічні досліди виявили грандіозність цієї будови. Всі вали Х-ХІ ст. складалися з великих “кліток”, з дерев'яних колод, засипаних глиною, розміром 3X3 кв. метри. Основою вала були 6 таких кліток, себто вал мав 18 метрів ширини і коло 7 м. висоти, або й більше. На ньому був дерев'яний частокіл (шпичастий паркан)^ Київський вал мав чотири в'їздові брами: Лядську (згодом Львів-ську), Жидівську та. Угорську. Головна південна брама звалася Золотою І мала два поверхи з церквою Благовіщення на другому поверсі, завершеною позолоченою банею.

У дій частині міста, де Ярослав у 1036 р. переміг печенігів, сто-яла церква св. Софії — Премудности Божої, що являла собою ви-датний твір мистецтва. Дорогоцінні мозаїки, фрески, мармур, шифер оздоблювали її стіни й дали право митрополитові Іларіонові сказати в “Слові о законі”: “вона дивна й славна всім округлим страмам, якоже не обрящеться ина во всем полуноши землении од востока до запада”.

Недалеко церкви св. Софії стояли храми, присвячені патронам князя й княгині: св. Георгія (Юрія) та Ірині, від яких залишилися фундаменти та уламки фресок. Недалеко від собору св. Софії стояв палац митрополита, а далі — княжі палаци. Вони були кількаповерхові і також оздоблені мозаїками та фресками. У Ярославовім палаці була велика “тронна заля”, або грідниця, де він приймав послів та влаштовував учти. На другому поверсі були просторі -“сіни” - балькон чи ґалерія. В цій же частині міста знаходи-лись двори високих сановників: Борислава, Воротислава, Гліба, Чудина, Ратьші, Путяти та ін.

Попід горою, на Подолі, розташувалось торговельно-промислове місто де жили ремісники, купецтво, була пристань, де причалювали торговельні судна. Були на Подолі ринки. Тітмар Мерзебурський нарахував 8 ринків зі слів німецького вояки, що був у Києві в 1018 році Там, на “торжищі”, збиралося віче, там бився живчик багатого міста.

Ярославова доба характеризується надзвичайним піднесенням мистецтва. Храм св. Софії був справжнім музеєм, що міг би бути поставлений в ряду найвизначніших мистецьких пам'яток Европи XI ст. Впливи візантійського, вірменського і романського мистецтва Західньої Европи з'єдналися тут в одне нове, неповторне, що тво-рив український народ і що й досі дивує своєю красою. Св. Софія не була єдиним такого роду твором: залишилися рештки інших ки-ївських церков, недобудований храм Спаса в Чернігові, знаємо про храми в Переяславі та інших містах.

ІЛАРІОН (?— бл. 1088) — митрополит київський, церковний політичний діяч, філософ і оратор.

Автор "Слова про закон і благодать” (бл. 1037). До поставлення митрополитом був пресвітером кня-зівського храму в с. Берестові біля Києва, визначався вченістю і благочестям. Входив до кола найближчих радників Ярослава Муд-рого. У1051 р. Ярослав самочинно поставив Іларіона в загально-руські митрополити без погодження з константинопольським пат-ріархом. Подальша доля митрополита невідома. За однією з вер-сій, незабаром після поставлення у митрополити Іларіон помер, за Іншою — постригся в ченці під ім'ям Никона. поселився в Ки-єво-Печерському монастирі й став автором так званого Печерського літопису 1073.

Отже, визначальними рисами цього етапу історії Ки-ївської Русі були: завершення формування території дер-жави, перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього освоєння та втри-мання під контролем; злам сепаратизму місцевої племін-ної верхівки та посилення централізованої влади; заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства тери-торіальним; активна реформаторська діяльність великих князів; запровадження та поширення державної консолі-дуючої ідеології — християнства; поява писаного коди-фікованого права; ширше використання дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем; зростання ци-вілізованості держави, розквіт давньоруської культури.

КУЛЬТУРА ДАВНЬОЇ РУСІ.

НАРОД – ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРИ.

Високого рівня розвитку за часів Київської Русі досягла самобутня культура, яка склалась на місцевій східнослов'янській основі. Культура Давньої Русі розви-валася в епоху ранньофеодального суспільства, панівним класом тут були землевласники-феодали. Проте справж-нім творцем матеріальних і духовних цінностей був народ. Саме широкі народні маси, і передусім селяни й ремісники, виробляли знаряддя праці, обробляли землі й будували замки та палаци, собори й церкви, створювали шедеври давньоруського мистецтва, яке хвилює і сучасну людину.

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ.

Животворним джерелом і основою духовної культури була усна народна творчість, яка зародилася ще в давні віки. У глибоко поетич-них творах — історичних і обрядових піснях (весільних, похвальних та ін.), казках, заклинаннях, загадках, при-казках, билинах І т. ін.— народ оспівував свою працю, бо-ротьбу проти зовнішніх ворогів і феодалів, виливав свою радість і тугу. Найцікавішими пам'ятками народної твор-чості Давньої Русі е билини й історичні пісні, в яких звели-чується народ, оспівуються любов до рідної землі, народні богатирі, їхні подвиги, селянська праця, непримиренність до соціальної нерівності і неправди. Найбільш популяр-ними героями билин були воїни-богатирі Ілля Муромець, Добриня Нікітич та Альоша Попович і селянин-орач Микула Селянинович.

ПИСЕМНІСТЬ І ОСВІТА.

Неоцінене значення для розвитку давньоруської культури мала поя-ва писемності, яка виникла на Русі не пізніш ніж у IX ст., тобто ще до запровадження хри-стиянства. Про це свідчать такі факти. Уже в першій поло-вині X ст. укладалися письмові договори з Візантією (911, 944 рр.) При розкопках курганів у Гнєздові під Смолен-ськом знайдено глиняний посуд з найдавнішим, руським написом, який датується першою чвертю X ст. І зроблений кирилицею, що лежить в основі сучасних російського і українського алфавітів. У Новгороді та інших місцях