Пануючі у партії воєнно-комуністичні уявлення про со-ціалістичне майбутнє села знайшли відображення у програ-мі РКП(б), яку прийняв у березні 1919р. VIII партійний з'їзд. Написаний Леніним аграрний пункт програми називав такі найважливіші заходи по організації великого землероб-ства: влаштування державних економій - радянських госпо-дарств, а також сприяння селянам в організації колективних господарств - сільськогосподарських комун, громад (арті-лей) і товариств для громадського обробітку землі. Коли переважна більшість поміщицьких маєтків була поділе-на між селянами, в організації колгоспів Ленін побачив єдино можливий шлях переходу від землеробства дрібного, товарного до землеробства великого, нетоварного - комуністичного.

Після виходу з війни партія не збиралася відмовлятися від воєнно-комуністичних методів. Схвалений VIII з'їздом Рад план ГОЕЛРО мав виконуватися перш за все за рахунок розкладки з селянських господарств. Сподіваючись на те, що продрозкладка 1920/21 року дасть до 300 млн. пудів хліба, В. І. Ленін на цьому з'їзді зауважив: «Без такого фон-ду неможливо відбудувати промисловість країни, неможли-во думати про відродження транспорту, неможливо навіть підходити до великих завдань електрифікації Росії».

Життя показало, однак, що селяни не мирилися з прод-розкладкою, забороною торгівлі, директивним плануван-ням посівних площ. Все це йшло врозріз з їх життєвими інтересами. Як тільки війна закінчилася, селянське невдово-лення набуло гострих форм. Стягнення продрозкладки про-ходило з величезними труднощами. У хлібовиробничих ра-йонах виник і поширився політичний бандитизм. Зростання продовольчих труднощів поглибило господарську розруху. Продрозкладка, як відзначав В. І. Ленін, «стала основною причиною глибокої економічної і політичної кризи, на яку ми наткнулися весною 1921 року».

Прийняте у березні 1921р. рішення Х з'їзду РКП(б) про заміну розкладки продподатком було одностайно під-тримане партією. Разом з тим дозвіл на реалізацію селяна-ми лишків продукції, що випливав з цього рішення, викли-кав сумніви.

Рішення про заміну продрозкладки податком було прин-циповим кроком на шляху впровадження економічної полі-тики, яка суперечила марксистській теорії, але відповідала реальностям життя. Ленiн починає розумiти, що потрiбен новий фактор у соціалістичній перспективі для села - кооперація. У робо-ті «Про продовольчий податок», написаній 21 січня 1921р., Володимир Ілліч зауважує, що кооперація, як форма тор-гівлі, вигідніша і корисніша, ніж приватна торгівля, тому що вона полегшує об'єднання, організацію мільйонів на-селення, а ця обставина, а свою чергу, є гігантський плюс з точки зору дальшого переходу від державного капіталіз-му до соціалізму. Сама ж кооперація дрібних товарови-робників вважалася формою державного капіталізму: поза торгівлею вона існувати не могла. Магістральним напрямом у відноси-нах між містом і селом вважався не розвиток торгівлі, а безгрошовий продуктообмін на позаринковій основі. Мислився, як пізніше згадував голова Раднаркому, «якийсь безпосередній перехід без торгівлі, крок до соціалістичного продуктообміну».

У промові Володимира Ілліча на Всеросійській продо-вольчій нараді 16 червня 1921р. вперше з'являється термін «нова економічна політика». Уперше тут припускається мож-ливість торгівлі не тільки в місцевому обороті. Уперше пе-ред більшовиками ставиться завдання вчитися торговельній справі, щоб мати можливість контролювати ринок. Нареш-ті, уперше лунає заклик налагодити грошовий обіг.

Програмною є також доповідь про нову економічну політику на VIII Московській губпартконференції 29 жовт-ня. У ній Ленін визнав, що товарообмінні операції перетво-рилися у звичайну купівлю-продажу, торгівлю, а ринок зор-ганізувався у межах всієї країни. Виходячи з цього, він закликав господарників пристосуватися до ринку. Йшлося, насамперед, про зміцнення грошового обігу, організацію державної торгівлі, переведення націоналізованої промис-ловості на комерційний, або господарський розрахунок. Однак поворот до торгівлі і ринку, як і раніше, вважали від-ступом від можливого за інших обставин безпосереднього, без використання товарно-грошових відносин, будівництва соціалізму.

Через кілька тижнів, у листопаді 1921р. Ленін дійшов висновку про принципову неможливість «безпосереднього соціалістичного будівництва» у дрібноселянській країні. В інтересах зміцнення союзу двох класів трудящих, отже і в інтересах побудови соціалізму, треба було встановити еконемічний обмін між містом і селом иа ринковій основі.

Воєнно-комуністична доктрина з її негативним ставлен-ням до індивідуальної власності, торгівлі і грошей супере-чила природі селянства. Поки вона ототожнювалася з соціа-лізмом, перспективи соціалістичного будівництва на селі здавалися невизначеними. «Треба селянські маси перевести до будівництва, для них цілком чужого, яке вони не розу-міють і якому не можуть вірити»,- говорив Ленін на Мос-ковській губпартконференції в листопаді 1920р. Соціаль-ний склад комун, що створювалися у колишніх поміщицьких маєтках, часто був неселянським, а в малочисельних арті-лях переважали наймити й бідняки. Після аграрної революції село стало більш дрібнобуржуазним. Здавалося неймовірним, щоб середнє селянство у своїй масі добро-вільно відмовилося від щойно набутої власності і об'єдна-лося в колективні господарства.

Еволюція традиційних для марксистів поглядів на торгів-лю і ринок, яка відбулася за перший рік непу, створила нову ситуацію у питанні про соціалістичні перспективи села. Замість колгоспу, для якого властивим було відчуження безпосереднього виробника од землі та інших засобів ви-робництва, у центрі по-соціалістичному організованого сільського господарства ставав кооператив дрібних товаро-виробників. Кооперація цілком відповідала