Перепис відбувся в січні 1937р. і викликав політичний скандал. Після того, як демографи підрахували попередні підсумки кількості населення, їх звинуватили в недообліку. Демографічна наука перестала існувати. Науково-дослідні установи відповідного профілю були закриті, а демографи, які зберегли своє життя після 1937р., перетворилися на звичайних статистиків. Матеріали перепису знищили, статис-тика народонаселення стала секретною. Підсумкові дані повторного перепису, який провели в січні 1939р., з'явили-ся у формі двох коротких газетних публікацій.

Дані перепису 1937р., які викликали в Сталіна таку ре-акцію, досі залишалися загадкою. У першій радянській пуб-лікації про цю «білу пляму», яка з'явилася наприкінці 1987р. в журналі «Огонек» (№ 51), конкретна цифра кількості населення не названа. Автор цієї публікації М. Тольц стверджує лише, що перепис показав меншу кількість насе-лення, ніж було в країні на початок 1933р. (165,7 млн чо-ловік). У західних джерелах кінця 30-х років повідомляєть-ся, що під час перепису було зареєстровано лише 145 млн. чоловік. В останніх публікаціях наводиться інша цифра - 158 млн.

Як тепер з'ясувалося, коротка довідка з попередніми результатами перепису 1937р. збереглася в архівному фон-ді Верховної Ради СРСР. Перші вибори до Верховної Ради відбулися в грудні 1937 року. Комісія по проведенню вибо-рів звернулася в Центральне управління народногосподар-ського обліку Держплану СРСР з проханням надати свіжу інформацію про кількість населення по республіках, краях і областях. До комісії встигли надійти (незабаром вони були вилучені з обігу) попередні підсумки перепису, які свід-чать: на початок 1937 року в республіці проживало 30157,6 тисячі чоловік - на 1743,8 тисячі менше, ніж у січні 1933р. Загальна кількість населення країни становила 168529,2 тисячі чоловік. Саме цю цифру Сталін називав на XVII з'їзді партії як кількість иаселення на кінець 1933р.

Найбільше від голоду постраждала Україна. Щоб вира-хувати орієнтовну цифру втрат, необхідно мати дані про природний приріст за 1933-1936рр. У нас є звітні дані лише за 1935р. - 420 тисячі, а також наближені до звітних - за 1936р. - 543 тисячі (перші три квартали—звіт, останній квартал - очікуваний результат). Для реконструкції гіпо-тетичного природного приросту за 1933 рік (якого насправ-ді не було) та ймовірного приросту за 1934р., скористає-мося опублікованими у 1927р. прогнозними оцінками ук-раїнського демографа А. П. Хоменка. Скорегувавши їх за рівнем реальних даних 1935р., одержимо природний при-ріст для 1933р. -415 тисяч і для 1934р. - 418 тисяч чоло-вік. Додаючи загальну цифру природного приросту за 1933-1936рр. (1787 тисяч) до фактичного дефіциту віднос-но початку 1933р., на який вказує перепис 1937р. (1744 ти-сячі), одержуємо демографічні втрати в розмірі 3531 тися-ча чоловік.

Зрозуміло, вказана цифра не може бути точною кількіс-тю померлих від голоду. Треба взяти до уваги міграційні процеси. Проте вплив міграції на кількість населення в прин-ципі невеликий, оскільки в розрахунок береться не її абсо-лютна величина, яка досягала в окремі роки сотень тисяч чоловік, а лише позитивне чи негативне сальдо міграційного балансу. Між 1933 і 1937 роками починав виявлятися нове джерело дефіциту - репресії. За даними перепису 1937р., кількість осіб у колоніях і таборах НКВС становила по країні в цілому 1956 тисяч. Це означає, що примусово виселені з України ще до масових репресій 1937-1938рр. - сотні ти-сяч чоловік.

Дефіцит населення, розрахований відповідно до наве-деної методики, за даними перепису 1939р. визначається в 4253 тисячі чоловік. Ця цифра включає значно більшу кількість втрат від репресованого виселення. Отже, фактор голоду 1933р. в демографічних втратах, розрахованих за переписом 1939р., виступає менш визначено.

ВИСНОВОК

Голод 1933р. був наслідком спроби здійснювати соціа-лістичне будівництво воєнно-комуністичними методами. Розуміючи, що серед частини партійних працівників зберег-лася ностальгія по системі і методах воєнного комунізму, В. І. Ленін попереджав: «Така політика була б дурістю і са-могубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива; самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминуче краху». Здавало-ся, Сталін і ті керівники партії, якії підтримали його, змогли подолати економічну неможливість і політичну небезпеку курсу на суцільну колективізацію шляхом придушення про-тивників воєнно-комуністичних методів у партії і в селян-ських масах, опір щодо використання всіх форм державно-го примусу, протиставлення різних за майновим станом про-шарків селянства під лозунгом загострення класової бо-ротьби в міру просування до соціалізму. Проте примусова колективізація і накладена на колгоспи продрозкладка при-звели до глибокої деградації сільського виробництва, яка так дорого, так боляче і невідшкодовно обійшлася країні й народові.

ЛІТЕРАТУРА